Діти підземелля

Попри свій нейтралітет, який, здавалося б, значно зменшує ризик воєнного нападу, Швейцарія понад усе дбає про безпеку на випадок війни. Швейцарці просто схибнуті на цьому питанні, витрачаючи на захист 20 відсотків держбюджету — чи не найбільше з усіх країн світу. У підвалах усіх багатоквартирних та значної частини приватних швейцарських будинків можна побачити масивні сталеві двері, які ведуть до бомбосховища. І хай тепер ці бункери виконують роль складів для ящиків із вином, старих речей та ще бозна–чого, але на випадок повітряної тривоги їх утримують у належному для прямого призначення стані: вентиляція з антигазовими фільтрами та інші захисні системи діють бездоганно. Тож у разі потреби все населення Швейцарії може пересидіти повітряну або навіть ядерну атаку в бомбосховищах, ще й прихопивши з собою всіх наявних на ту мить у країні закордонних туристів.

Потурбуватися про власний захист на випадок війни повинні всі без винятку — такі вимоги закону. «Кожен мешканець (саме «мешканець», а не громадянин, адже 20 відсотків людей, які постійно проживають у Швейцарії, не мають громадянства цієї країни. — Авт.) повинен мати захищене місце, куди можна швидко потрапити з його місця проживання. Власники багатоквартирних будинків зобов’язані збудувати та обладнати сховища на всіх мешканців будинку», — записано у федеральному законі про цивільну оборону, ухваленому парламентом 4 жовтня 1963 року і чинному до цього часу. Тоді законодавці визнали, що «нейтралітет не є захистом від радіації».

2005 року депутат федерального парламенту П’єр Колер виступив з ініціативою скасувати обов’язковість бомбосховищ у приватних будинках, назвавши їх «реліктами минулого». Але ні колеги, ні уряд, ні народ його не підтримали. Необхідність мати сховище у приватному будинку збільшує вартість його будівництва в середньому на 10 тисяч швейцарських франків. Якщо будинок було зведено ще до 1963 року і обладнати схрон у ньому неможливо, власник повинен сплатити місцевій комуні по 1500 франків за місця в комунальному сховищі для кожного члена родини.

Станом на 2006 рік у Швейцарії було «нарито» 300 тисяч бомбосховищ у житлових будинках і державних та приватних закладах та ще понад 5 тисяч великих громадських атомних криївок на 8,6 мільйона місць. Тобто на 14 відсотків більше, ніж кількість мешканців країни. Так Швейцарія стала світовим чемпіоном із будівництва бомбо­сховищ, значно випередивши своїх найближчих конкурентів — Швецію та Фінляндію, де в укриття негайно можуть сховатися, відповідно, 7,2 та 3,4 мільйона людей (81 і 70 відсотків від кількості населення). А, скажімо, Німеччина в разі ядерної війни може сховати під землею лише три відсотки своїх мешканців.

За межами Європи найбільше схронів набудували в Китаї, Південній Кореї, Сінгапурі та Індії, але місць у них вистачає максимум на дві третини населення, і розраховані вони для захисту від звичайного, а не атомного бомбардування.

Швейцарія є світовим рекордсменом і в категорії «найбільше ядерне бомбосховище». На нього за лічені хвилини може перетворитися тунель під горами «Зоненберг» у місті Люцерн, розрахований на 20 тисяч місць. Під тунелем розташоване семиповерхове місто для тривалого перебування людей під землею. Щоправда, під час перевірки 2006 року інспектори встановили: 350–тонні півтораметрові завтовшки сталеві двері тунелю зачиняються не щільно. І, що головне, цю ваду не усунуто й донині.