Метро порожнє–порожнє. Народу — нікого. Незважаючи на годину пік — понеділок, дев’ята ранку, в цей час давка, як у передбаннику пекла.
Ментів теж немає. Проїхав від околиці до центру з двома пересадками, вийшов на вулицю на перекритій червоній лінії — ні посилень, ні ОМОНу, ні кінологів із собаками — нікого. Тільки на «Чистих прудах» стояло осіб десять, перекриваючи перехід на Сокольничеську гілку. Та на «Пушкінській» три менти розповідали один одному анекдоти — іржали посеред станції.
З динаміків монотонним голосом лунає: «Шановні пасажири! Рух на Сокольничеській гілці від станції «Комсомольська» до станції «Спортивна» тимчасово припинено».
Це всі антитерористичні заходи, які вдалося виявити.
Зустрілися з Ілюхою (ЖЖ–юзером ir_ingr). Привіз журнали. Він у чорному, з двома баулами, свіжопоголений, засмаглий. Я в чорному, неголений, пика у мене така, що нохчі по–чеченському звертаються.
Передали один одному в центрі свіжопідірваного метро два запаковані в папір важкі предмети. На них, до речі, напис — «Мистецтво війни». Цілком читабельна.
Обнялися, посміхнулися загадково, розійшлися. Хоч би хто зупинив, спитав документи.
На що звернув увагу — людям страшно. Як же вам с...тно, шановні москвичі!
Важкі обличчя, всі передзвонюються, строчать СМСки, читають новини. Але при цьому — всі по одному. Ні про яке єднання мови немає. Кожна людина — окремий шматочок страху.
До речі, ви помітили, що все лайно у нас стається, коли ґрунт під владою стає хитким? Треба трон передати — і тут як за збігом Гур’янова і Каширка. Треба у владі укріпитися — і тут на диво доречно друга Чеченська. Вертикаль захиталася, народ бунтувати почав, аж тут дуже вдало і дуже вчасно — терактів у нас уже років п’ять як не відбувалося — метро підірвали.
Тобто, коли треба відволікти увагу.
Я нічого не стверджую, Боже збав.
Але і ні в які бригади чеченських терористів я теж уже не вірю.