Остання гастроль поштівки

На наших очах іде в небуття потужній феномен повсякдення ХХ сторіччя: ілюстрована поштова листівка. Відтоді, як 1869–го Австрійська пошта запровадила нову послугу — відкриті листи, — ці видові картонні клаптики стали супермодними. У перший рік нового сторіччя Всесвітній поштовий союз зафіксував 2,5 мільярда таких відправлень. А 1905–го, коли затверджено стандарти поштівки (з якими вона дожила до дня нинішнього), переслано вже сім мільярдів. У середині ХХ сторіччя випуск листівок перетворився на вельми прибутковий сеґмент книжкового ринку.

І от — близький кінець. Спочатку електронна пошта і sms «відмінили» поштове листування як таке, а тепер уже «мобілки» дозволяють демонструвати друзям туристичні принади в режимі on–line — навіщо ж іти до крамниці по листівки з тими краєвидами?

Але у старої географічної поштівки лишилася сильна енергетична функція — ностальгійна: нагадувати за сьогоднішніх карколомних змін у міських ландшафтах про колишню «гармонію та порядок». Саме таким є альбом–каталог «Від серця до серця: Волинь у поштовій листівці початку ХХ століття» (Луцьк: Ініціал), упорядкований місцевими краєзнавцями–колекціонерами Михайлом Дзеєм, Віктором Літевчуком та Світланою Федонюк.

Передує ілюстративній частині вступна стаття, насичена маловідомими фактами з «життя» поштівок. Виявляється, вибух попиту на них пов’язаний із... Першою світовою війною. «Коли Волинь була загарбана німецькими та австро–угорськими військами, друк поштових листівок тут не тільки не припинився, а навпаки, географія їх видання значно розширилася. При окупаційних військах діяли спеціальні видавничі відділи, в яких працювали професійні художники і фотографи», — значать дослідники. Солдатам і офіцерам пропонували писати додому не лише на звороті мальовничих світлин, що показували місця дислокації. Поширеними були й інформаційні сюжети: відвідування діючої армії всілякими фельдмаршалами та самим імператором Вільгельмом ІІ. Не лишилася поза увагою видавців і монументальна пропаганда нової влади: розчулює, наприклад, пам’ятник згаданому імператорові в містечку Любешеві — точнісінько такий, як пізніші сільські погруддя Лєніна та Шевченка...

Військова поштівкоманія на Волині сягнула піку 1917 року, коли один австрійський видавець випустив комплект із 800 (!) сюжетів. За такого конвеєра у хід ішли не лише традиційні краєвиди, а навіть «живописно» зруйновані мости та костели; з’явилися й листівки–карти. Зрештою, поліграфія завжди паразитувала на війнах: на тиражуванні карт бойових дій російсько–турецької війни 1878 року «піднявся» гігант старого російського книговидання І. Ситін, а під час Другої світової американці винайшли видавничу Курочку Рябу, що й донині несе золоті яйця — кишенькову книжку, «покетбук». Та й першою художньою листівкою вважають у світі ту, що її випущено у перший день мобілізації до війська під час якоїсь там європейської війни 1870 року: на ній зображено артилериста з гарматою.

На теренах Російської імперії бум ілюстрованих «відкритих листів» розпочався щойно по тому, як 1894 року дозволено друкувати поштівки приватним видавцям. А вже за пару місяців київський друкар Степан Кульженко випустив види Києва і трохи пізніше — Волині. Утім конкуренція на Волинському «листівковому» ринку була жорсткою — місцеві власники книгарень та паперових (канцелярських) крамниць розміщували замовлення у кращих друкарнях Європи: луцькі ландшафти репродукували у Варшаві та Кракові, у Вільно й Москві; листівки з видами Ковеля виготовляли у Берліні, Нюрнберзі, Бремені, Ляйпцізі, Відні та Кеніґсберзі — і т. д.

Продавці поштівок змагалися не лише якістю друку, а й залученням несподіваних сюжетів. Так, у 1920–ті на Волині стали популярними листівки з колективними портретами учнів різних шкіл (включно з сільськими початковими). Комерційний розрахунок був простий: у кожного з півсотні зазнімкованих персонажів — чимало родичів, для подарунку яким і купувалися десятки копій. Розходилися кількатисячні наклади... Тоді ж уперше почали використовувати поштівки у передвиборчій агітації: кандидати закуповували тираж із популярною картинкою, штемпелювали гаслом «Голосуйте за...» і дарували електорату. З’явився і перший компромат: в альбомі репродуковано поштівку, випущену в Любомлі 1928 року, де зображено депутатську хатинку до і після «євроремонту» з таким написом: «Отож не дивно, що бувші посли розпинаються знов о мандати. Фотографії представляють нам, як посол Махнюк мешкав до мандату і по мандаті посольському» (депутатів тоді називали послами, а решта — все, як нині...)

Ілюстровані поштові картки — справжній скарб для тих, кого цікавить історія повсякдення. Останнім часом маємо декілька таких окнижкованих скарбничок. 2005–го видавець Ашот Арутюнян випустив одразу два альбоми: «Киев на почтовой открытке конца ХІХ — начала ХХ века» та «Старий Київ». Окрім гострих архітектурних, сказати б, вражень, ви побачите–дізнаєтеся, що «маршрутки» бігали столичними вулицями ще 1910–го: на світлині — багатомісний екіпаж, де доволі комфортно розмістилося десятеро пасажирів. Щоправда, кінських сил у такої «маршрутки» було лише дві. Або ось декілька листівок із вельми актуальним, як на нинішні погодні загрози, сюжетом: весняні повені в Києві 1907–го та 1911–го. І зовсім несподівано: еротичні поштівки 1910–х років: колаж зі світлин Опери, Національного банку та Річкового вокзалу, а в центрі — зваблива брюнетка топлес посеред постільного мережива з написом: «Не забывайте! Пишите». Чи так само відверта натура з текстом «О, паренек, друг милый мой. На все согласна, сокол мой!». І вже геть безберегий креатив: п’ять дівчачих профілів з однозначним закликом: «Все мы жаждем любви».

Інший сучасний спосіб використання листівок у книговиданні — створення путівників–подарунків, де ілюстраціями слугують винятково старі поштові відправлення. Такими є альбоми колекціонерів О. Волошина «Мукачево у старовинній листівці» (Ужгород: Карпати, 2006) та А. Дроздовського «Одесса на старых открытках» (Одесса: Эвен, 2006). Автори коментують ланцюжки поштівок, що під різними ракурсами відтворюють принади окремих вулиць, етнографічно й соціально виняткові райони, історичні події у місцевих інтер’єрах тощо.

До речі, автор останнього видання — той самий Анатолій Дроздовський, що видав першу в Україні книжку поштівок далекого 1987–го (К.: Мистецтво). А через десять років там же вийшов комплект листівок, де ретро–фото сусідили з сучасною зйомкою під одним ракурсом — підхід, якого бракує всім рецензованим виданням. А він, здається, найефективніший: лише перший наклад згаданого «стерео»–комплекту миттєво розійшовся у 50 тисячах копій.

НОМІНАЦІЯ «ВІЗИТІВКА»

* у правому стовпчику — рейтинґ книжки: кількість набраних балів поділена на кількість експертів у номінації

Мистецтво

1. Роксана КОСІВ. Українські хоругви. — К.: Оранта, 372 с. (п) 58,68

2. Сергій ЯКУТОВИЧ. Абсолютний слух часу. — К.: Грамота, 312 с. (п) 58,474

3. Ольга ПЕТРОВА. «Комедія» Данте Аліґ’єрі. Мистецький коментар XIV — ХХ століть. — К.: Факт, 424 с. (п) 34,42

4. Харківська пейзажна школа. Остання чверть ХІХ — початок ХХ ст. — К.: Родовід, 271 с. (с) 27,58

5. Тетяна ПАВЛОВА, Валентина ЧЕЧИК. Борис Косарев. 1920–ті роки. Від малярства до теа–кіно–фото. — К.: Родовід, 282 с. (с) 25,95

6. Ню. Образ жінки у творах живопису, скульптури та графіки. — Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 320 с. (ф) 23,21

7. Архітектура Львова: Час і стилі. ХІІІ—ХХІ ст. — Л.: Центр Європи, 720 с. (с) 21,84

8. Олекса Новаківський. — Л.: Інститут колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ, 184 с. (п) 21,42

9. Марія ПРИМАЧЕНКО (ПРИЙМАЧЕНКО). Мистецький альбом. — К.: Народні джерела, 288 с. (п) 17,95

10. Понад кордоном. Модерна українська книжкова графіка 1914–1945. — К.: Критика. 176 с. (с) 14,11

11. В. Г. БОЧКОВСЬКА, Л. В. ХАУХА, В. А. АДАМОВИЧ. Каталог видань Почаївського та Унівського монастирів XVIІІ—XХ ст. із колекції Музею книги і друкарства України. — К.: Києво–Могилянська академія, 359 с. (п) 11,95

12. Українське мистецтво XV–ХХ ст. із приватних збірок. — К.: Оранта, 128 с. (п) 11

13. Іван Кавалерідзе: життя і творчість. — К.: Кий, 336 с. (п) 10,42

14. Василь ГАЛАЙБА. Свято–Богородичні храми у «другому Єрусалимі». — К.: Автограф, 368 с. (п) 9,316

Етнологія / етнографія / фольклор

1. Олександр НАЙДЕН. Народна ікона Середньої Наддніпрянщини в контексті селянського культурного простору. — К.: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАНУ, 504 с. (ф) 109,11

2. Кримські татари. Типажі, краєвиди, побут; Україна й українці; Народна кераміка Гаврила та Явдохи Пошивайлів. Книги листівок. — К.: Майстерня книги. 48,22

3. Костянтин ТИЩЕНКО. Етномовна історія прадавньої України; Італія і Україна: тисячолітні етномовні контакти. — К.: Аквілон–Плюс, 480+192 с. (п) 45,39

4. Народна культура українців: життєвий цикл людини. Історико–етнологічне дослідження. Том 1. Діти. Дитинство. Дитяча культура. — К.: Дуліби, 400 с. (п) 44,56

5. Яків НОВИЦЬКИЙ. Твори у 5 томах. Том 3. — Запоріжжя: АА Тандем, 440 с. (с) 28,33

6. Марія ЧУМАРНА. Вишивання долі. Символіка і техніки шитва. — Л.: Апріорі, 88 с. (о) 28

7. Олжас СУЛЕЙМЕНОВ. Тюрки в доісторії. Про походження давньотюркського письма. — К.: Дніпро, 2008, 384 с. (п) 24,39

8. Українські народні казки. Книга 27. Казки Поділля. — Чернівці: Наші книги, 376 с. (п) 24,22

9. Антоніна ГАРМАШ–ЛИТВИН. Голос утопленого села. — К.: Книга, 224 с. (п) 22,28

10. Олександр СТРАЖНИЙ. Український менталітет. Ілюзії. Міфи. Реальність. — К.: Книга, 368 с. (п) 19,94

11. В. В. НАДОЛЬСЬКА. Етнологія: термінологічно–понятійний довідник. — Луцьк: Вежа, 244 с. (о) 17,61

12. Григорій АРКУШИН. Голоси з Підляшшя (Тексти). — Луцьк: Вежа, 534 с. (о) 13,28

13. Екологічне виховання, народне оздоровлення, традиційне харчування в українській концепції національного здоров’я. — К.: Науково–дослідний інститут українознавства МОН України, 438 с. (о) 7,72

14. Валерій СНІЖКО. Свідомості Брама: Навчання в красі. — К.: Планета–Медіа, 352+384 с. (о) 6,44

Краєзнавча і туристична література

1. Національний заповідник «Софія Київська». — К.: Балтія–Друк, 224 с. (с) 45,22

2. Від серця до серця: Волинь у поштовій листівці початку ХХ століття. — Луцьк: Ініціал, 202 с. (п) 42,11

3. Дмитро МАЛАКОВ. Київ. 1939—1945. Post scriptum. — К.: Варто, 224 с. (п) 33,78

4. Т. С. ЖАБСЬКА, С. О. КРИНИЦЯ, І. С. ПУСТИННІКОВА. К. В. ШАПОВАЛОВА. Україна. Кращі з 500 куточків, які треба відвідати; 101 мальовничий куточок; 101 славетне місто; 101 старовинний замок; 101 величний храм. — Х.: Ранок, 248+64+64+64+64 с. (п) 30,61

5. Юрій ВИННИЧУК. Легенди Львова. Книга друга. — Л.: Піраміда, 432 с. (п) 28,44

6. Храми України. Сер. «Архітектурні перлини України». — К.: Мистецтво, 296 с. (п) 28,11

7. Федір ЧЕВ’ЮК, Володимир ЗАХАРЧУК. Буковина і буковинці. Про історію краю і життя людей. — Л.: Світ, 200 с. (п) 26,22

8. Дмитро МАЛАКОВ. Прибуткові будинки Києва. — К.: Кий, 384 с. (п) 24,5

9. Дмитро МАЛАКОВ. Ніби й не було війни... (Київ 1943 року на світлинах угорського вояка). Сер. «De profundis». — К.: Грані–Т, 112 с. (п) 23,44

10. Ілько ЛЕМКО, Володимир МИХАЛИК, Георгій БЕГЛЯРОВ. 1243 вулиці Львова (1939–2009). — Л.: Апріорі, 528 с. (о) 21,78

11. Київ. 1943—1970. Фотоальбом. — К.: Скай Хорс, 240 с. (п) 18,83

12. Г. Б. МУНІН, Х. Й. РОГАЛЄВ, О. О. ГАЦА. Визначні пам’ятки Західної України. Сер. «Культурно–історична спадщина України». — К.: Книга, 176 с. (п) 17,44

13. Віктор ЖАДЬКО. Некрополь на Байковій горі. — К.: Фенікс, 312 с. (п) 15,78

14. Харцызск: время, события, люди. Том 1. С древнейших времен по 1953 год. Сер. «Україна — історія великого народу». — К.: Кріон, 792 с. (с) 14,11