Йому лише 19 років, а його фото вже прикрашає міську дошку пошани. Юний кіровоградець Артем Небесний встиг стати лауреатом кількох регіональних та всеукраїнських фестивалів з образотворчого мистецтва. Картини для нього — більше ніж просто захоплення. Це те, що допомогло хлопцеві стати на ноги після важкої хвороби.
Мати Артема, пані Ельміра, переконана: якби не любов до малювання, її син ніколи б не став повноцінним членом суспільства. У чотирирічному віці в хлопця діагностували хворобу тазостегнових суглобів, що не дозволяла нормально рухатися. «Я довго хворів, не міг ходити, — згадує Артем. — Просто лежати й нічого не робити — це нестерпно. Щоб було цікавіше, почав ліпити з пластиліну, а потім — малювати». Пані Ельміра відразу зрозуміла, що в сина — неабиякі здібності, й привела його до художньої школи. До 9 років на заняття вона носила Артема на руках.
Ельміра Небесна переконана, що мистецтво — найкращий засіб реабілітації інвалідів. Саме тому вона докладає неймовірних зусиль, аби допомагати не тільки власному сину, а й іншим неповносправним дітям реалізувати свої творчі здібності. За її словами, талановитих дітей з особливими потребами дуже багато, потрібно лише підтримати їх у прагненнях. «Часто батьки самі винні, що їхня дитина–інвалід не може адаптуватися в суспільстві, — впевнена пані Ельміра. — Вони обмежують її спілкування зі світом, боячись суспільного осуду. Адже люди можуть подумати, ніби хвора дитина — ознака неблагополучної родини. Оцей комплекс своєї «неповноцінності» батьки передають дитині, і вона все життя живе з ним. Мистецтво дає зрозуміти, що твоя дитина, хоча й слабша фізично, проте в дечому набагато краща за інших».
Зараз Артем навчається в одному з кіровоградських вишів, здобуває фах дизайнера. І хоча для нього на першому плані — навчання, припиняти писати картини він не збирається. Навпаки, у планах — опанувати ювелірне мистецтво: Артем дуже хоче творити красу ще й із коштовних металів.
Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>
30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>
Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>
Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>
Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>
Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>
