Так виглядав Поділ під час повені в 1931 році. (Фото з архіву Віктора Вишневського.)
Цьогорічна весна вже встигла налякати очікуваною повінню — справді, вода має бути більшою, ніж звичайно. І хоча катастрофи не очікується, жартувати зі стихією не варто. Адже траплялися випадки, що вулицями Подолу доводилося пересуватися на човнах. Бувало й так, що в умовах посухи відбувалося сильне обміління рік. Траплялося, що навіть могутній Дніпро можна було перейти вбрід.
Про це «УМ» вирішила згадати напередодні Всесвітнього дня води, який світ відзначатиме у понеділок, 22 березня.
Україна затамувала подих у передчутті великої води. Її справді буде чимало. Адже об’єм води у сніговому покриві подекуди, зокрема в басейні Десни, удвічі перевищує норму. З іншого боку, той самий сніг не дав сильно промерзнути ґрунту. Отже, багато талої води просочиться в землю, і це дещо зменшить висоту повені.
Згідно з прогнозом Українського гідрометцентру, максимальний рівень води у Києві на гідрологічному посту, що розташований у Гідропарку, становитиме 94,2—95,0 м над рівнем моря. Чи багато це? Дещо більше, ніж звичайно, але менше за максимальний.
Поверхня цього острова здебільшого має висоту 95,0—95,2 м, а в деяких місцях навіть перевищує 96,0 м. Отже, навіть за найгіршим сценарієм вода весь острів не затопить. Тим паче цього не буде із жодним житловим масивом Києва. Це видно з того, що їхнє висотне положення щонайменше на кілька метрів (а в багатьох випадках на десятки метрів) є вищим.
Гірші прогнози для тих, хто звів свою дачу дуже близько до ріки — у цьому разі вода може опинитися на порозі і навіть усередині приміщення. Власне, таке в Україні було й не раз. Інша річ, людська пам’ять коротка. А жаль.
Так, у далекому 1931 році, під час історичної повені на Дніпрі, вода залила Поділ. Тоді максимальний рівень на згаданому посту сягнув 97,64 м, а в районі Подолу ще більше. Збереглося фото, на якому люди пливуть у човнах серед будинків. Затоплена вулиця має назву Волоська. Кожен бажаючий може пересвідчитися в тому, що будинок з опуклими склепіннями ще й досі стоїть. Неподалік, а саме по вул. Юрківській, 34а нанесено риску, якою позначено, до якого рівня доходила вода. Щоправда, позначку погано видно і є сумнів у тому, що навіть мешканці згаданого будинку знають, що саме надряпано у них на стіні. Автор цієї статті звертався у різні інстанції з пропозицією встановити на зазначеному будинку відповідну табличку. У Подільській райдержадміністрації пропозицію навіть підтримали. Але таблички немає і не відомо, чи буде. До того ж саме такі прості і дешеві речі — нагадування про пережите — є гарним свідченням того, що зі стихією краще не жартувати.
Дещо менша, але теж потужна повінь на Дніпрі сталася навесні 1970 року. Про її розмах свідчить той факт, що впродовж кількох днів не працювала станція метро «Гідропарк» — не було куди висаджувати людей. У підземному переході стояла по коліна вода. Після 1970 року високих повеней на Дніпрі практично не було.
Отже, річка чимось нагадує вулкан — може десятки років не нагадувати про себе, а потім накоїти лиха. Таких картин автор надивився чимало та ще й в усіх регіонах України: від Закарпаття до Херсонщини. Здається, у тому ж Закарпатті ніби всі знають про паводки, але факт залишається фактом — проходить п’ять—десять років, і черговий паводок зносить мости й будинки. Навіть на Херсонщині, яка відома своїм посушливим кліматом, навесні 1985 року вода залила такі простори, що не було видно її краю. В останньому разі негативну роль відіграла така особливість області, як поширеність великих замкнених ділянок — так званих подів.
І хоча цьогорічна очікувана повінь завдасть шкоди, вона має чомусь і навчити. Вкрай доцільно в кожному місті та селі, що зазнають упливу води, зафіксувати її максимальний рівень. У майбутньому будувати щось капітальне можна щонайменше на метр вище, а краще — на два.
Водночас бажано дивитись і далі — у прийдешнє літо. У липні–серпні багато річок не лише увійдуть у береги, а дуже обміліють. Таке траплялося навіть із досить великими річками. Зокрема, в 1921 році, під час історичної посухи, що охопила більшу частину Європи, рівень води в Дніпрі біля Києва опустився до позначки 88,74 м. Отже, амплітуда коливань рівня між максимумом 1931 року і мінімумом 1921–го становить майже 9 метрів!
Немає сумніву в тому, що в минулому рівень води бував і нижчим. Про це, зокрема, можна довідатися з листа Івана Мазепи графу Г. Головкіну від 6 жовтня 1708 року: «Під час нинішньої справжньої суші у багатьох місцях так Дніпро повисихав, що вбрід кіньми оний переїжджають, а між Переяславлем і Трахтемировим два броди такі мілкі ізнов на Дніпрі з’явилися, що через ониї люди їздять».
Така значна мінливість водного режиму річок спричинила те, що у світі та в Україні зокрема створено велику кількість ставків і водосховищ. У нас їх налічується: 28 тисяч — перших і 1,1 тисячі — других. Звісно, що при цьому не обійшлося без певних негативних наслідків: затоплення земель, поширення підтоплення. Але іншої можливості зробити річковий стік більш рівномірним ніхто не придумав.
І хоча навесні говорити про це ніби й неактуально, але вартим уваги є такий факт: об’єм річкового стоку, що формується на території України відносно її населення, є меншим, ніж у середньому у світі. Звичайно, мешканці півдня і сходу країни страждають не від надлишку води (хоч і це буває), а від її дефіциту. Не секрет, що в сотні українських сіл воду возять автоцистернами, і за кожен кубічний метр доводиться платити.
Ще одним наслідком порівняно невеликого водозабезпечення є те, що якість води в українських річках далека від ідеальної. А це вже стосується не лише півдня і сходу, а більшої частини країни. У цьому разі всі чинники забруднення не перелічити: скиди стічних вод, змив забруднень із поверхні водозбору, миття автомашин та ін.
Це й визначає, що про воду потрібно не лише думати, а ще й дбати. І не лише 22 березня, у Всесвітній день води. Зокрема, багато уваги приділяють водним об’єктам працівники Державної гідрометслужби та Державного комітету України з водного господарства. Серед перших чимало спостережників, які і в дощ, і в сніг ходять до річок, аби з’ясувати їхній стан. Що ж до водогосподарників, то на їхніх плечах — підготовка до тієї самої повені 2010 року. У цьому разі мають бути готові і насоси, і дамби.
І все ж зусиль одних лише фахівців замало. Тому не зайве сказати: «Не питай, чому річка в такому занедбаному стані. Краще спитай, що ти зробив, аби вона стала кращою».
Більш як двадцять років триває екологічна сага про забруднення території на кордоні Молдови (Сороки) й України (Цекинівка, Ямпільський район ) через річку Дністер. І весь цей час — лише перемовини, передмови й постскриптуми. А тим часом зношена труба промислових відходів завдовжки 6,2 км через Дністер продовжує забруднювати басейн річки як на території Вінниччини, так і нижче за течією — в Одеській області. >>
Найчастіше ущерть переповнені сміттєві звалища в Україні гниють десятиліттями через відсутність коштів на їх впорядкування. Але в Люботині, де полігон твердих побутових відходів (ТПВ) скоро дійде до будинків містян, сталася нетипова як для вітчизняних реалій історія. >>
У нашому світі мешкає приблизно 40-45 тисяч видів павуків, а їхня кількість така велика, що кожна людина на відстані п’яти метрів біля себе знайде цю істоту. Науковці вивчають унікальні властивості павутини та, ґрунтуючись на дослідженнях, розробляють надміцні волокна чи біоматеріал, на якому зможуть вирощувати людську шкіру. >>
Перший фестиваль шкільних лісництв відбувся на Черкащині. Участь у ньому взяли десять команд, по одній від кожного лісгоспу. Під час фестивалю школярі, а всі команди прибули у спеціальній формі, придбаній лісництвами, наввипередки демонстрували свою любов та шану до лісу. >>
Пожежі торф’яників були однією з головних тем упродовж тривалого часу для значної частини українців. Благо, забруднене повітря, яке перевищувало навіть у деяких районах столиці норму в 6 разів (зрозуміло, у навколокиївських епіцентрах загорань ситуація була ще гіршою), почало приходити в норму. >>
