Едуард Тхоржевський. (Фото автора.)
Новий рік почався масштабною «трясицею». Усього за якихось два місяці земля розкололася навпіл під ногами мешканців кількох країн, забравши сотні тисяч життів. До України відлуння великих землетрусів донеслося у вигляді тривожного сигналу від учених Румунського інституту фізики Землі, які спрогнозували сильні поштовхи в районі гірського хребта Вранча, що у Східних Карпатах. Поки що прогнозоване дев’ятибальне лихо не справдилося. Але що нам чекати в майбутньому? Це запитання «УМ» адресує завідувачу кафедри геології Геолого–географічного факультету Харківського національного університету імені В. Каразіна, доценту Едуарду Тхоржевському.
— Едуарде Станіславовичу, як і прогнозували румунські вчені, землетрус у Карпатах таки був, але силою лише 5 балів. Тобто обіцяне лихо минулося фактично непоміченим. На вашу думку, поштовхи у цій зоні повторяться знову чи вже можна спокійно перевести подих?
— Наразі ситуація трохи «розвантажилася» і жахливих 9 балів, гадаю, вже не буде. Можливо, 5—6, максимум 7 — не більше, але такі землетруси не належать до дуже руйнівних.
Зоною ризику в нас вважають Одесу, Крим і певною мірою Захід через сейсмічно активні ділянки Чорного моря та Карпат. Решта території розміщена на дуже жорсткій ділянці, тому сюди можуть докотитися лише відголоски можливих коливань земної кори.
У пресі повідомлялося, що проти ночі в день прогнозованого землетрусу деякі мешканці Львова та Одеси повиходили навіть на вулиці, щоб не постраждати від обвалів. Гадаю, така пересторога не зайва лише у випадку, коли йдеться про старі аварійні будівлі. Наскільки я знаю, за часів Союзу житло будувалося з розрахунку на максимальний землетрус. У Києві таким показником були 6 балів, у Чернівцях — 9.
— А чи дотримується цієї норми хтось сьогодні? Фахівці Одеської сейсмологічної лабораторії, наприклад, повідомили, що відповідна постанова вийшла лише три роки тому, але впроваджують її в життя будівельники неохоче через небажання мати додаткові витрати.
— Так, надійний у сейсмологічному плані будинок справді дорожчий, але дотримуватися цієї норми вкрай необхідно. Землетруси мають циклічність приблизно у 30—40 років і не рахуватися з цією обставиною дуже небезпечно. Ось, наприклад, Крим уже давно не «трясло». Може, й надалі все буде спокійно. А якщо ні? Ясна річ, до таких ситуацій треба готуватися заздалегідь, адже йдеться про безпеку та життя людей. Хто бодай раз пережив це стихійне лихо, той розуміє, що приємного мало.
Я спадковий геолог і жив у Середній Азії якраз тоді, коли стався Ашгабатський землетрус. У ці хвилини батько мене малого віз якраз у бік Ашгабата. Жах! Гори трусяться, гул страшний. А взагалі в тих краях «трясе» замалим не щомісяця. Тому в нас біля дверей квартири завжди лежали два вузлики з найнеобхіднішими речами, а між дорослими був жорсткий розподіл обов’язків: у разі чого мама хапає найменшого брата, тато —мене, а бабуся — старшу сестру з вузликом — і всі мерщій на вулицю. Потім три–чотири дні ми всі жили у дворі будинку. Для дітей — звичайно, суцільна воля та ігри, а для дорослих — тривога та хвилювання.
— Едуарде Станіславовичу, за перші два місяці цього року на планеті сталося одразу кілька дуже руйнівних землетрусів — спочатку на Гаїті, потім двічі поспіль «трясло» Тайвань, через місяць — Чилі, згодом Туреччину, Грецію, Командорські острови, Гватемалу, Сальвадор. Дехто збіг цих стихій у часі вже встиг назвати початком Апокаліпсиса, а ось вчені кажуть, що йдеться про доволі штатну ситуацію. Істина десь посередині?
— Ні, ситуація незвична лише тим, що землетруси за короткий період сталися у густонаселених районах планети. Постраждало багато людей, тому інформацію про стихійні лиха передали ЗМІ. У принципі, Землю «трусить» щосекунди, фактично без перестану. У згаданій вами Туреччині це лихо трапляється разів десять на рік, але дізнаємося ми про це лише тоді, коли хтось постраждав. Скажімо, у Монголії недавно був землетрус, який за шкалою Ріхтера буквально «зашкалило». Але оскільки труснуло територію, де люди фактично не живуть, преса цю подію не висвітлювала. Коли немає інформації, то ніби нічого й не сталося. З цієї ж причини громадськість завжди дізнається про землетруси в густонаселеному Сан–Франциско, що стоїть буквально на величезному розломі, і нічого не знає про надпотужні землетруси в районі безлюдної полярної Півночі.
— Якщо брати наші Карпати і Крим, наскільки ці зони в сейсмічному плані небезпечні у порівнянні з іншими проблемними ділянками планети?
— Ми розташовані на плиті, що має назву Східноєвропейська платформа. Вона величезна — від Уралу до Карпат і від Криму до Льодовитого океану. Її оперезують активні ділянки земної кори, де одна літосферна плита рухається відносно іншої. Це й стає причиною землетрусу. Але за рахунок величезної маси згаданої платформи у нас занадто великих і руйнівних процесів не відбувається. Тобто частина планети, де живемо ми, вважається такою, що більш–менш «вгамувалася». Тут уже виникла могутня платформа з фундаментом. Вона рухається тільки вгору — вниз, ніби дихає, тому це не найбільш активна зона. Цього, наприклад, не скажеш про Атлантичний океан. Через його центр проходить колосальна гірська система, де дві літосферні плити повзуть у різні боки. У результаті цього процесу вже зараз Африка пливе на Схід, а Південна Америка на Захід, й відповідно африканський масив давить на Малу Азію. Одна плита зміщується під іншу, часом вони зіштовхуються. Ось ця зона справді проблемна.
До речі, територія сучасної Африки розбита рифтом (впадина в земній корі. — Ред.) на дві частини. Це початок утворення нового океану. Точнісінько так виникла Атлантика, адже колись Південна Америка та Африка утворювали один континент, до якого входили Австралія та Індонезія. Ця величезна територія розповзлася в різні боки. Через кілька сотень мільйонів років континенти, які повзуть врізнобіч, десь знову неодмінно з’єднаються.
— Отже, так уже було і так буде знову?
— Безумовно. Причому зараз наша Земля вже досягла періоду зрілості. За мірками людського віку їй десь років 40. Тобто вона вже не та молода дівчина, в якій енергія нуртувала з неймовірною силою.
— Як вік Землі впливатиме на сейсмічну активність планети? Землетрусів ставатиме більше чи менше?
— Набагато менше. Раніше вони були колосальними. Нам навіть уявити важко подібну картину. Взагалі–то ми звикли якось недбало оперувати такими поняттями, як «сотні мільйонів років» чи, наприклад, «вік планети», але насправді не маємо повної уяви, що це таке в реальному вимірі. Людство існує на планеті непомірно малий відрізок часу.
— Тобто зараз ми маємо певну уяву про Землю, що в розквіті сил. А якою вона буде у віці «бабусі» — більш сварливою, гарячою чи, навпаки, холодною?
— Планета буде охолоджуватися так само, як і Сонце. Останнє збільшиться у розмірах, перетвориться на червоний гігант і поглине Землю разом з іншими планетами. Але запевняю вас, це буде дуже не скоро.
— Зараз, навпаки, часто говорять про глобальне потепління. Правда, як наслідок техногенної діяльності людства.
— Думаю, подібні розмови виникли, крім усього, й тому, що люди дуже погано уявляють масу Землі й себе на ній. Процеси похолодання і потепління — циклічні. На зміну одних неминуче приходять інші. Так, до речі, вже теж було не раз. І ще не раз буде.
— За даними Лабораторії реактивного руху в Лос–Анджелесі, після останніх землетрусів земна доба скоротилася на 1,26 мікросекунди та змістилася земна вісь. Наскільки загрозливими можуть бути подібні зміни?
— Це запитання, мабуть, краще адресувати астрофізикам та планетологам. Можливо, й справді були якісь зміни. Але я не став би перебільшувати їхній вплив на подальшу долю планети. Тим більше що залишаються запитання щодо того, як ці зміни вченим вдалося виміряти та зафіксувати.
Виникнення землетрусу пов’язують головним чином із тектонічними процесами. Протягом року на Землі фіксується близько мільйона землетрусів. Осередки землетрусів розташовані на глибині 30—60 км, а інколи — до 700 км. Найпотужнішим зареєстрованим землетрусом вважається Великий чилійський землетрус, що відбувся 22 травня 1960 року, — тоді було зафіксовано коливання 9,5 бала за шкалою Ріхтера.
Серед усіх стихійних лих, за даними ЮНЕСКО, землетруси займають перше місце у світі за заподіяною економічною шкодою і кількістю загиблих. Наприклад, у 1290 р. у районі затоки Бохайвань (Китай) загинуло близько 100 тисяч осіб, у 1556 р. у провінції Шаньсі — 830 тисяч людей, у 1737 р. у Калькутті (Індія) — 300 тисяч, у 1908 р. у Мессіні (Італія) — 120 тисяч, у 1923 р. у Токіо — 143 тисячі, у 1976 р. у Тяньшані (Китай) — майже 240 тисяч. А в 2010 р. на Гаїті жертвами землетрусу стали 200 тисяч людей.
Знання, які людина повинна засвоїти, множаться у геометричній прогресії. Чи здатен наш мозок витримати такі навантаження? А може, він уже досяг піку свого розвитку і радіє, що новітні технології забирають на себе частину його функцій? >>
У радянські часи Всесвітній день авіації та космонавтики відзначали справно. Власне, у той час усі досягнення, пов’язані чи то з польотом у космос, чи то з появою нового літака, прирівнювались мало не до державних свят. Сьогодні цю дату також відзначають, проте масштаб суттєво зменшився. Чи розвивається авіація та космонавтика сьогодні? >>
Фахівці навчально-наукового центру «Небесна долина», що діє у Вінницькому національному технічному університеті, передали військовослужбовцям розвідувального підрозділу, який виконує завдання в зоні бойових дій на сході України, безпілотний розвідувальний комплекс власної розробки. >>
Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. >>
