«Ліола» від Лісовця. Кустуриці — вітання

Розмови про вічне для сучасного театру — розкіш, яку можна дозволити собі зрідка десь на малій сцені. Розважальні вистави красномовно домінують над виставами серйозними, і ця очевидність вкотре нагадує, що в мистецтві, як і в будь–якій іншій галузі, пропозицію диктує попит. Розумні режисери давно знайшли вихід із цієї ситуації: вони наче й погоджуються з тим, що заради каси доводиться йти на повідку у глядача, але на цьому шляху примушують цього самого глядача думати, аналізувати, сумніватися, переживати, згадати, врешті–решт, про свою приналежність до «гомо сапієнс»... Режисер Олексій Лісовець цю тактику використовує постійно і успішно. Дивитися його вистави — одне задоволення: сюжет розгортається органічно і невимушено, одна блискуча знахідка чіпляється за іншу... А «післясмак» спектаклю обов’язково з філософським підтекстом, розшифровка якого потребує душевних сил.

Події в п’єсі Луїджі Піранделло «Ліола» відбуваються в Італії. Назвавши виставу «Куди подме вітер...», Олексій Лісовець переніс сюжет у балканське селище, тим самим зберігши емоційний колорит, закладений у комедії, і водночас наблизив історію до слов’янського світорозуміння. З точки зору цього самого слов’янина, головний герой Ліола (Віталій Салій) — аморальний тип. У нього бурхливе статеве життя — нажив трьох синів від трьох різних жінок, дітей виховує бабуся (Неоніла Білецька з хворостиною в руці втомлено, але старанно «випасає» своїх онучат, відганяючи їх від шкоди чи небезпеки)... Замість працювати, пише вірші, декламуючи їх то у стилі Маяковського, чи наслідуючи Ніку Турбіну, а то й узагалі переходячи на реп... З’являється завжди стрімко, мов чорт із скриньки, вбирається яскраво, зухвало, із викликом, особливо на тлі спокійних туалетів інших селян... Але тільки–но глядач дозріває до думки, що Ліола і моральні принципи — поняття не сумісні, Лісовець дає зрозуміти: проблеми із совістю у цій історії має кожен. Старий Смига (Володимир Мовчан), хоч і гарний господар, але жадібний і жорстокий. Теса (Анастасія Трітенко) та її мати Магда (Світлана Орличенко) — заздрісні інтриганки, які заради грошей Смиги без особливих сумнівів ідуть на обман. Біляна (Наталя Озірська) — покірна й трепетна, мов лань, але й вона поступається внутрішнім законам моралі, коли під загрозою опинилося її майбутнє. Із цього заплутаного коловороту, в якому сплелися люди, долі, сльози, мрії, зради, переможцем виходить... гультяй Ліола. Так, у хлопця вітер у голові, і він навряд чи може слугувати прикладом для своїх синів, але Ліола завжди був чесним із собою, і йому точно не доведеться виховувати чужих дітей.

Події вистави розгортаються в обрамленні типових селянських елементів архітектури й побуту: паркан із великими щілинами, за яким навряд чи можна сховатися, невеличкий двір, куди виходять двері будинків, був свідком численних гріхів і зловісних замислів, але не розкаяння, мішки з налущеними горіхами, які наповнювали всі разом... І, мов знак оклику, над сценою — ланцюг, який із гуркотом падає ближче до фіналу. (Художник — Олег Луньов).

У виставі звучить музика Горана Бреговича, улюбленого композитора режисера Кустуріци, без якого, як відомо, «циганський Фелліні» не уявляє свого творчого «Я». Потужний заряд нестримної, вулканоподібної музики Бреговича додав виставі «перцю», яскравості, допоміг структурувати її композиційно й емоційно. У результаті вийшла органічна казка для дорослих із мораллю: дотримуватися принципу флюгера, який слухняно реагує на пориви вітру, значно зручніше, ніж виконувати рекомендації своєї совісті.