У 1996 році він придбав будинок біля Луцька у селі Гаразджа по вулиці Вишневій, 68. Хату оформили на дружину. І ось у 2006 році він цілком випадково дізнається, що на його будинок об’явився ще один претендент. Ба навіть власник!
— Уявіть, приходить сусідка й каже: «А ви знаєте, що на вашій вулиці є ще один будинок, який має таку ж саму адресу, як ваша?» — почав розповідь Ярослав Перик. — І справді, через кілька хат від моєї на будинку побачив табличку із написом «Вишнева, 68». А далі дізнався про взагалі неймовірні речі. Виявляється, сусід хотів провести газ. Його будинок значиться за іншою вулицею — Вчительська, 2. Щоб здешевити роботи, він звернувся до піддубцівського сільського голови, щоб той дав йому документи, ніби він мешкає за адресою Вишнева, 68. І той це зробив. Підробив витяг із рішення виконкому від 29.06.2006 «Про оформлення права власності на об’єкт нерухомого майна у с. Гаразджа» і витяг із господарської книги, куди вніс неправдиві відомості. Сам бачив ці виправлення. Всі ці документи сусід подав у «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації», де за ним 21.09.06 було зареєстровано право власності на будинок, на який уже було зареєстровано право власності за моєю дружиною. І у БТІ видали фіктивний документ. Пішов я у «Волиньгаз», щоб дізнатися, як газифікувати свій будинок, а там відповідають, що будинок по вулиці Вишневій, 68 уже газифікував громадянин Билиця...
Зрозуміти сільського голову й сусіда ніби можна — один хотів допомогти людині, другий — зекономити. Та спробуймо цю ситуацію уявити в майбутньому. Якби всю цю махінацію не було викрито і документи залишилися у сусіда, то що завадило б йому колись заявити свої претензії на чужу хату? Принаймні теоретично це цілком можливо. Пан Ярослав із дружиною все це уявили й вирішили: ті, хто підробив документи, мають понести покарання.
Та не так–то просто виявилося посадити когось на лаву підсудних...
— Я п’ять разів звертався у районну прокуратуру, але там мені весь час відмовляли в порушенні кримінальної справи проти піддубцівського сільського голови через малозначущість діяння. Я писав скарги, що не довіряю помічнику прокурора, який займався цим питанням, бо підозрюю, що він у змові з головою. Знаєте, всі хочуть дружити із головами сільрад, що біля Луцька. Земельні ділянки потрібні і прокурорським працівникам, і суддям, і міліціонерам. Тому нічому не дивуюся... Разів десять я просився на прийом в обласну прокуратуру, але там мене під різними приводами відшивали. Зрештою, я не витримав і влаштував великий скандал. Тільки таким чином вдалося пробитися на прийом до прокурора області. І лише після його втручання кримінальну справу було порушено. Це сталося наприкінці 2007–го. Суд — це видовище, яке важко описати. Замість представляти інтереси інваліда (а офіційним позивачем по справі була моя дружина — інвалід 2–ї групи), прокуратура почала захищати відповідача, тобто сільського голову. Нас навіть до залу суду не пустили, покликали, коли зачитували вирок. Постановою Луцького міськрайонного суду від 28.12.07 кримінальну справу про обвинувачення В. Гірського закрито та звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів у зв’язку з актом амністії. Прокуратура області з цим рішенням погодилася і підстав для перегляду судового рішення не знайшла.
— Це вже потім я зрозумів, чому нас не пустили до залу — щоб ми не заявили матеріальних претензій, — каже Ярослав Васильович. — Я не хотів, щоб голову посадили в тюрму, а прагнув справедливості. І подав цивільний позов про стягнення моральної шкоди. Сталося це 18 березня 2009 року...
Пан Ярослав стверджує, що через зумисні махінації з адресами будинків, до яких вдався його сусід із головою сільради, він більш як два роки не отримував листів і телеграм. Саме через це не зміг поїхати на похорон сестри на Івано–Франківщину. Родина й досі ображається на нього й не спілкується. Не змогли вони також продати частину земельної ділянки — потенційного покупця незрозуміла ситуація з двома будинками за однією адресою відлякала. Навіть після першого суду, коли сільський голова потрапив під амністію, влада села не спромоглася впорядкувати вивіски номерів на будинках.
— Два з половиною роки ми не могли провести газ до свого будинку, бо наш будинок ніби вже газифіковано. А зараз ще й подорожчало все. Тільки недавно нам дали документи на газифікацію, — бідкається Ярослав Васильович.
Але й цивільний позов Периків суд не задовольнив. Апеляційний суд відхилив також касаційну скаргу. Зрозуміло, що Верховний Суд теж. Та на цьому потерпілі зупинятися не збираються. Пан Перик готує позов до Європейського суду.
— Суд, відмовивши нам, вважає звільнення В. Гірського від покарання та скасування Піддубцівською сільською радою незаконних рішень справедливою сатисфакцією за ті незручності, що були заподіяні нам як позивачам. А ми вимушені й сьогодні збирати нові й нові документи, щоб добиватися справедливості далі. Ми вважаємо, що рішення судів однобічні, необґрунтовані та такі, що не ґрунтуються на нормах матеріального права. Скільки за ці роки зіпсовано нервів, витрачено коштів, витрачено часу для ходіння по кабінетах — і все це даремно?! У мене ціла гора відписок із Генеральної прокуратури, судів, секретаріату Президента; у Верховній Раді багато депутатів знають моє прізвище, бо я й до них звертався. І ніяк не пробити глуху стіну байдужості. Оце найбільше обурює. Тому я змушений звернутися до Європейського суду із захисту прав людини. Вважаю, що порушено мої й моєї дружини громадянські права, зокрема на справедливий судовий розгляд, а це — ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини, а також ст. 1 — захист права власності. А мою хвору дружину, інваліда 2–ї групи, змусили стільки часу ходити по судах, аби відстояти це право. Тому ми вирішили йти до кінця у пошуках справедливості.
...Хтось назве його скандалістом, упертим псевдоборцем. А він просто хоче довести собі та тисячам таким самим простим і фактично безправним українським громадянам, як він, що за справедливість варто боротися завжди. На закінчення нашої розмови пан Ярослав зізнався, що якби до нього по–людськи поставилися з самого початку, вибачилися і якби судовий процес не був таким відвертим фарсом, він би нічого й не починав, а махнув би на все рукою. А відстоюватиме свою правоту.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
