Кий на швидку руку
«Напевно, єдиний пам’ятник у Києві, що знаходиться в бездоганному стані, — це Ленін на Бессарабській площі, якому нещодавно комуністи переробили голову», — каже києвознавець Максим Стріха. Усі інші — занедбані. Так, пам’ятник Магдебурзькому праву, найстаріший у місті (його встановлено 1802 року), давно вже потребує ремонту. «Колона, вкрита «наскельними» написами, перетворилася одночасно на туалет та місце, де можна випити пива. Це показово, як місто ставиться до одного з найважливіших визначних місць», — каже пан Стріха.
Столичні ж чиновники стверджують: усі вади історичних пам’яток вони тримають «на олівці». «Щороку навесні, після того як зійшов сніг, та восени, для підготовки до зими, ми проводимо перевірку всіх пам’яток та збираємо інформацію від районних рад. Цього року, з огляду на екстрені події, така перевірка вже розпочалася, хоча й погода ще не весняна», — каже Руслан Кухаренко, голова Управління охорони культурної спадщини Київської державної адміністрації. Найбільшої уваги в управлінні приділять саме монументам, що зроблені за принципом пам’ятника засновникам міста, тобто з цементу, вкритого міддю: «Це бик і лев біля зоопарку, Дніпровська флотилія на набережній, скульптури біля мосту метро, це пам’ятник чорнобильцям біля автобусної станції «Дачна» на проспекті Перемоги. Непокоїть також пам’ятник (власне, лише його цементна частина) загиблим у Бабиному Яру».
Однак оглядовий аналіз пам’ятників ще не означає, що всі огріхи монументів одразу виявлять. Руслан Кухаренко зізнався, що виявити ознаки «занепаду» на тому ж пам’ятнику засновникам Києва не було ніякої можливості, бо зовні обшивка ціла. На його думку, цей монумент було виконано з багатьма архітектурними недоречностями. Так, наприклад, Либідь вистояла, бо була пустотіла: «Для того щоб її полегшити, архітектори вийняли звідти цемент, тож вона простояла б ще дуже довго. Чому вони не виколупали цемент з інших споруд, не зрозуміло. Крізь щілини в обшивці вода просочувалася всередину та вступала в реакцію з міддю, утворюючи мідний купорос. А той уже окислював залізні опори, на яких стояли споруди. Вони з 70 міліметрів стали товщиною в 1 і тому завалилися». На думку Максима Стріхи, те, що пам’ятник засновникам Києва простояв ці 30 років, — уже велике досягнення: «Його робили нашвидкуруч до 1500–ліття Києва».
Нині човен стоїть на березі Дніпра без «екіпажу», закритий зусібіч зеленим парканом. Міська влада планує відлити новий монумент цілковито з бронзи. «Для цього буде потрібно близько 9 тонн бронзи. Кошторис ще не розроблено, проте гроші потрібні будуть величезні. Якщо їх виділять, як ми розраховуємо, наприкінці березня, то цілком реально буде завершити спорудження до Дня Незалежності», — каже Руслан Кухаренко.
Хто користується — той ремонтує
Ще один головний біль архітекторів та києвознавців — Караїмська кенаса, один із витворів Владислава Городецького. Вона була збудована 1902 року київською громадою караїмів (тюркський народ, представники якого сповідують релігію, що поєднує в собі риси юдаїзму, християнства та ісламу) за гроші тютюнового магната Соломона Когена. З 1981 року тут розміщується Будинок актора, культурно–мистецький осередок Національної спілки театральних діячів.
Нинішній стан кенаси плачевний. Як і багато інших споруд Городецького, кенаса має зовнішнє оздоблення з цементу. Цей матеріал має властивість насичуватися вологою. Згодом волога потрапляє на залізну арматуру, що підтримує цемент, та іржавіє — і відбувається руйнування. Крім того, постійної шкоди їй завдає робота метрополітену й підземні води. Отож віковічну споруду треба капітально ремонтувати, з цим погоджуються всі, однак братися до справи охочих нема. Згідно з законом, ремонтом повинен займатися орендар, тобто Спілка театральних діячів. Через поганий догляд київська влада нині хоче виселити з будинку акторів. Як розказала «УМ» директор будинку Вікторія Московенко, грошей на реставрацію в них нема, за останні дев’ять років уже витратили на ремонт та інженерне обстеження 500 тисяч гривень. А, за її припущенням, щоб повністю відновити кенасу, потрібно більше 10 мільйонів гривень.
Натомість у приміщенні поселиться муніципальний колектив «Творчої вітальні імені Івана Козловського», а Будинок актора переїде у якусь іншу споруду, що належить спілці. «Ми займаємо це приміщення вже 30 років, тож маємо пріоритетне право на оренду. Тут відбуваються камерні концерти, поетичні вечори, виступають артисти з інших країн. Інші споруди спілки не придатні для виступів», — відстоює своє право на Караїмську кенасу Вікторія Московенко.
На думку Олександра Бригінця, передача кенаси муніципальному колективу — компромісне рішення, яке забезпечить закріплення за приміщенням закладу культури та зупинить його руйнування. Як тільки кенаса буде у розпорядженні міста, воно займеться благоустроєм споруди. Але ж, якщо взяти до уваги, в якому стані наразі інші пам’ятники міста, надії на те, що муніципальна влада справді займеться благоустроєм, нема.
Крокодил на ім’я Волдо
Розсипається й Дім з химерами — ще одна знаменита споруда Городецького, що колись була його власною резиденцією. Найбільше постраждав крокодил біля входу в будинок. Київські екскурсоводи часто пропонують туристам відшукати цю скульптуру, обіцяючи, що крокодил, якщо його побачити, виповнить їхні бажання, але знайти цементну тварину вдається далеко не всім, бо крокодил «сховався» у самому низу. Можливо, невдовзі знайти цього крокодила взагалі ніхто не зможе.
Як розповів Руслан Кухаренко, причина пошкодження — цьогорічна сувора зима: «Пройшло багато циклів замороження–розмороження, коли лив дощ, цемент насичувався вологою, а потім негайно заморожувався. Це і стало причиною тріщини». Шість років тому управління вже проводило реставрацію будинку: «Ми не міняли скульптури та залишили той цемент, що був. Лише подекуди ми висвердлювали іржавіючу арматуру, замінювали неіржавіючою і тоді на полімер–цементах склеювали. Але це робили з хвостами дельфінів, русалок і оздобленням, що йде по даху. Що ж до крокодила, то в ньому немає арматури, але він розміщений близько до землі, де дуже агресивне середовище. Ми просто захищали його від вологи, фарбували фасадними фарбами», — розказав пан Кухаренко. Він також зазначив, що для догляду за такими спорудами потрібно проводити перевірку кожні п’ять років, але час на профілактику пошкоджень уже втрачено. «Треба розуміти, що цемент там залишився ще з самої побудови. За цей час він пережив більше тисячі циклів замороження–розмороження. Сучасний цемент вважається морозостійким тоді, коли може витримати 50 циклів», — пояснює пан Кухаренко. З управління надіслали листа з проханням звернути увагу на пам’ятку в Адміністрацію Президента, яка орендує цю будову і має займатися реставрацією.
Пам’ятки самі заробляють на себе
Пам’ятки Києва не тільки «тягнуть» гроші на їх утримання, а й заробляють. Так, згідно з рішенням Київради про збори за використання символіки міста з юридичних осіб, за використання зображень київських принад стягується 0,1% від вартості випущеної продукції або послуг. Минулого року з цих зборів було отримано близько 17 мільйонів гривень. «Однак власне на утримання пам’яток пішло лише близько 200 тисяч, решту грошей «проїли» інші бюджетні статті. Гроші, які ці пам’ятки «заробили» для Києва, мають бути використані на їхні потреби: реставрацію, відновлення, захист тощо. Натомість сьогодні існує практика, коли ці гроші використовують для інших потреб», — розказав голова Постійної комісії Київради з питань культури та туризму Олександр Бригінець.
Повний перелік символіки Києва включає в себе 140 назв і 152 зображення. Зокрема, слова «Хрещатик», «Золоті ворота», «Оболонь», «Либідь», «Софія Київська»; символи — герб міста, герби районів, прапор Києва; зображення вулиць, площ, фонтанів, комплексів, пам’ятників, споруд (майдан Незалежності, пам’ятник Магдебурзькому праву, Андріївська церква, Верховна Рада тощо).
