Куліш між наукою і белетристикою

Півтора року тому Євген Нахлік неабияк здивував обізнаного читача книжкою «Подружнє життя і позашлюбні романи Пантелеймона Куліша» (К.: Український письменник). Авжеж: поважний філолог, директор Львівської філії академічного Інституту літератури і — детальний, 300–сторінковий інтерес до «класичного» інтиму, що зазвичай є цариною романної біографіки. Такі винятки трапляються у дослідництві, а проте вони — лише дрібка запашних спецій у прісному тісті традиційного літературознавства. Аж ось 2009–го з’являється новинка: Євген Нахлік, Оксана Нахлік. «Пантелеймон Куліш між Параскою Глібовою і Горпиною Ніколаєвою» (Л.: Львівське відділення Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка). Виходить, маємо справу не так із виключенням, як із плановим авторським проектом.

«Проект Нахліка» — вищою мірою актуальний. Бо це — намагання наблизити класику до найширшого нинішнього читача, спроба прочитати тексти і саму хрестоматійну біографію сучасними очима, віднайти там резонанс до сьогодення. На жаль, основний масив українського літературознавства досі перебуває у зачарованому колі історичного фактажу, коли дослідник ніби перетворюється на сучасника описуваних подій, розглядаючи давні перипетії з точки зору людини ХІХ–го, ХVІІІ–го чи якогось ранішого сторіччя — без виразних проекцій на реалії та інтелектуальні практики сторіччя ХХІ–го. Євген Нахлік спробував поглянути на любовні пригоди Пантелеймона Куліша із сьогоднішньої точки зору на шлюб та позашлюбні стосунки.

Одразу зазначу: нова книжка не є варіантом попередньої: «У теперішній публікації подаю лише нові матеріали та деякі уточнення», — пишуть автори. А ці «нові матеріали» тягнуть на статус відкриття: «Листи від Горпини Ніколаєвої (разом зі збереженим одним листом від Параски Глібової) унікальні вже тим, що на сьогодні це єдині відомі інтимні листи до Куліша від його позашлюбних симпатій». Усього «пасій» (за висловом Нахліків) у дорослого П.Куліша було шестеро (включно з Марко Вовчком). Романи з дружиною класика–байкаря Глібова та з випускницею Київського інституту шляхетних дівчат Ніколаєвою відбувалися упродовж одного літа. Опубліковані листи по–новому висвітлюють цей досі мало відомий (передовсім, у психологічному сенсі), а тому й певною мірою загадковий час у житті письменника. До книжки також приміщено й чотири раніше не друковані листи самого Пантелеймона Олександровича до Параски Глібової.

Отже, рецензоване видання — це передов­сім архівна публікація, глибоко й широко прокоментована. Подієве та персональне тло, на якому розгорталися стосунки Куліша з обома жінками, зафіксовано до найдрібніших приступних нині деталей. З ВАКівського, сказати б, погляду, — зразкова літературознавча праця; вчена рада Інституту літератури не дурно ухвалила рукопис до друку.

Але співавторам цього було замало, вони вирішили створити книжку у форматі «два в одному» — оживити сухі історико–літературні коментарі власними гіпотезами щодо психологічних механізмів, котрі рухали закоханими персонажами. І тут починаються дивні речі. По–перше, наведені листи не дають однозначної відповіді: так було «щось» між Кулішем та Глібовою й Ніколаєвою, чи ні? А у книжці в одному місці стверджується, що вони, грубо кажучи, дійшли до постілі, а в іншому — ідеться про «відносні любовні успіхи, навіть радше просто невинні втіхи». Так само діаметрально схарактеризовано й героїнь: в одній главі Параска Глібова постає привабливою, чуттєвою, дотепною молодою жінкою, а в іншій — «емоційно обділена, фізіологічно ненасичена, пані Параска стала натурою безцеремонною, простакуватою у поведінці й різкою у висловлюваннях».

Хоч як дивно, але Є. та О. Нахліки узялися вибудовувати порівняльну ієрархію закоханостей, що, взагалі–то, навряд чи можливо. І — зайшли в глухий кут, пишучи про «найуспішніший роман із Параскою» й водночас — що «роман із Горпиною став для Куліша вершиною його позашлюбних шукань». Утім мало не спортивна термінологія цих пасажів шокує менше, аніж «реконструкція» Кулішевих мотивів: «Його цікавило, чи здатен він зачаровувати собою жінок, наскільки вони можуть захопитися ним». Принаймні письменникові листи не дають підстав вважати його за стовідсоткового Казанову–експериментатора. Радше, ці листи підказують іншу мотивацію: тоді П.Куліш вирвався з «болотяної цивілізації» Петербурга і, подорожуючи по–літньому лагідною Україною, зустрівся по черзі з двома гарними жінками. Виник типовий «курортний роман», як його описують психологи. Та й сам письменник у пізнішому листі до пані Параски малював свій тодішній стан відповідно: «Со мною редко случается, чтоб я был вполне весел, а Вы делали иногда меня весёлым вполне».

Колись французький метр біографічної прози Андре Моруа застерігав колег–літераторів: не жартуйте з жанрами, бо вони помстяться. Євген та Оксана Нахліки знехтували цією засторогою — й опинилися у міжжанровому проваллі. Як сумлінні дослідники, вони не змогли собі дозволити ігнорувати найдрібніші, ледь дотичні сюжету факти — а біограф–романіст без вагань відтинає «зайву» інформацію на догоду фабульному драйву. Як науковці, наші автори змушені були витлумачувати чи не кожну фразу з листування під усіма припустимими ракурсами — а біограф–романіст причаровує читача єдиною наскрізною мотивацією. Та й узагалі: письменницька фантазія — персона нон грата в науковому дослідженні (хоч ця аксіома й доволі хитка: сам Куліш писав, що «брехня — неминуча хвороба історії, ледве чи виліковна»; тож чим «брехня» принципово відрізняється від «фантазії»? — але то вже інша історія).

Утім «жанрової помсти» можна було би уникнути, аби наші автори не знехтували допомогою професійних приборкувачів жанрів — редакторів. Позначка «В авторській редакції» означає, що не було кому пройтися рукописом з червоним олівцем і позначити: оцей і той сюжетики — зайві; тут — потрібні не припущення, а переконання; там — використати іншу лексику. А ще десь — прибрати цілком штучні «висновки» на кшталт такого: «Задивлявшись на вродливих дівчат і молодиць, Глібов і дружині дозволяв до певної межі кокетувати з іншими мужчинами». Принаймні жоден фаховий редактор не змирився би з тим, аби у готовій книжці лишилася, приміром, фраза, від якої волосся стає дибки не лише у читача–медика: «Видно, її невиліковна хвороба стала соматичним виявом незадоволеної еротики й сексуальности» (і це при тому, що сама хвороба не ідентифікована!).

Детально і некомпліментарно зупиняюся на окремих вадах книжки «Пантелеймон Куліш між Параскою Глібовою і Горпиною Ніколаєвою» через те, що підозрюю: Євген Нахлік таки планує написати белетризовану біографію Куліша. Для цього у нього є все: двотомова наукова біографія «Пантелеймон Куліш. Особистість, письменник, мислитель» (К.: Український письменник) — видання–лавреат Х Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року‘2007», а також дві спроби «перекладу» наукових студій на мову белетристики. Третя спроба, сподіваюся, потішить найвимогливішого читача.