Із приємних спогадів дитинства у пам’яті трохи не кожного — бабусина смакота: млинці, вареники, оладки чи котлетки. Список можна продовжувати до нескінченності. Бо, приміром, для мене неперевершеною бабусиною стравою став, здавалось би, банальний пшоняний суп із яйцем, який кілька десятків років тому домлівав на плиті і поширював у помешканні такий запах, якого я не можу забути.

Укладачка виданого минулоріч в Ужгороді рецептурного збірника «Бабусині страви» Тамара Новицька титульними словами передмови зробила вислів Брійат–Саварена: «Тварина насичується, людина їсть, а розумна людина вміє харчуватися». Спонукав збирати рецепти закарпатських страв нині вчителя–методиста, відмінника освіти та ще й активну діячку товариства «Краяни Рахівщини» кулінарний бабусин записник, знайдений у родинній шафі. «З дитинства пам’ятається, якою смачною була їжа, приготовлена бабусею, котра мала до куховарства дар від Бога, — згадує Тамара Василівна. — А далі до бабусиних рецептів за роки додалися ще й інші, зібрані по селах і містах Закарпаття, зокрема у Великому Бичкові, записані від різних жінок — берегинь сімейних традицій». Основа видання — рецепти 20—30–х років минулого століття. До речі, укладачка «Бабусиних страв» переслідувала ще одну мету — донести мову регіону Тиси такою, якою вона була колись. Тому і написані рецепти у книзі діалектом. Тож подолавши зі словничком, що в кінці видання, мовний бар’єр, готуємо, як колись і тепер у закарпатському краї.