У ногу зі світом

Переходимо у віртуал

У першій декаді XXI століття до краю загострилося питання виживання світової індустрії звукозапису, зокрема — української. Сталося це внаслідок переходу сили–силенної споживачів сучасної музики на нові рейки споживання, іншими словами — будь–яку аудіо– та відеоінформацію безкоштовно скачують з інтернет–ресурсів, а не купують традиційно на фізичних носіях. Світові монстри аудіозапису, так звані мейджор–лейбли, втрачають мільйонні прибутки, відтак меньше коштів вкладають у розвиток галузі.

Колись зірки їздили у світові тури задля промоції нових релізів і переважно заробляли з продажу альбомів, які нині тисячі їхніх прихильників без проблем викачують із мережі. Численні позови мейджор–лейблів у міжнародні суди на власників піратських інтернет–ресурсів ні до чого не привели, а одні з найбільших титанів шоу–бізнесової галузі Metallica, Radiohead, Nine Inch Nails та інші розпочали самі викладати новий матеріал у мережі зі зверненнями до прихильників платити за пісні на свій розсуд. І це дало певний результат, хоч і не порівнюваний із попередніми прибутками.

В Україні такий процес також набирає сили, і нині багато хто з музикантів розміщує в інтернеті свої новинки як годиться — з усіма обкладинками, текстами, бонус–треками. Майже всі артисти до проблеми згортання видання фізичних носіїв ставляться цілком серйозно. Як–от легендарна київська формація «Вій», яка новий альбом 2010 року «Йшов я небом» представить інтернет–спільноті вже за кілька днів — паралельно з фізичним носієм, адже в природі існують ще колекціонери–прихильники. Правду кажучи, наші артисти на своїх альбомах багато ніколи не заробляли, адже традиційно у нас «живу касу» завжди робили на концертах. Така ось «особливість» пострадянського шоу–бізу...

Українське етно у world music

Найбільший вплив на формування звучання, змісту й естетики сучасної сцени в останні п’ять—сім років справляє фактор популярності і запитаності в суспільстві етно–року й етно–джазу. Рівень інтеграції музикантів саме до цієї площини зростає не надто швидко, але стабільно. Значну роль у тих процесах відіграють численні, у хорошому сенсі, пропагандистські артівські імпрези того ж Олега Скрипки та його Le Grand Orchestra, неабияка медіа–активність лідерів «Божичів» Іллі Фетисова та Сусанни Карпенко, незвичні «ноу–хау» лідерів групи «Полікарп» Валерія Гладунця і скрипаля–віртуоза Сергія Охрімчука, небачена раніше міжнародна заангажованість «Гайдамаків».

Щодо «Гайдамаків», то восени 2009–го на фестивалі в Торонто компанія Олександра Ярмоли зібрала 400 тисяч народу і далеко не лише українців, а перед тим вони успішно презентували нашу країну на найбільшій європейській імпрезі — рок–фестивалі Sziget у Будапешті. Виданий влітку спільний із польськими рок–класиками VOO–VOO альбом сьогодні є рекордсменом продажів у Польщі, а обидві команди, анонсуючи спільний витвір, уже подолали кілька концертних трас територією країни. Наступний, п’ятий, альбом «Гайдамаків» міститиме, окрім звичних для них речей, кавер–версії знаменитих хітів від хард–рокової легенди Motorhead до не менш відомої Nirvana. Революційним у сенсі різних новацій є останній альбом «Кобзар», де присутні спільні з модними польськими хіп–хоперами треки, що свідчить про прагнення команди всіляко освіжати власну стильову канву «добавками» зі світу ультрамодних течій. Так само сенсаційним і новаційним був цьогорічний виступ у межах авторитетної в Україні імпрези «Джаз–Коктебель» у компанії зі своїми друзями VOO–VOO. Одне слово, протягом 2009–го «Ярмола і компанія» демонстрували винятково гайдамацький характер і брали одну висоту за іншою. Насправді в останні роки музичною візиткою України у світі є саме вони. Невипадково вперше проведений у столиці «Балканфест–2009» зібрав перших зірок балканської сцени. Все виглядало так, що в гості до української етно–фюжн–зірки приїхали друзі No Smoking Orchestra, Gogol Bordello та інші.

Усупереч відомим негараздам, що посилюються фактично відсутністю в країні власне українського шоу–бізнесу як розвинутої структури, чимало команд регулярно вносять нові дискурси в естетику звуку, зокрема «Атмасфера», що сполучає рідну автентику з індуїстською філософією звуку, або «Воанергес», які далі вивчають музику княжої доби, що ніби оживає в їхніх дивовижних опусах, або «Полікарп», які, поєднуючи поліські і карпатські традиції, пропонують їхній симбіоз у площині етно–арт–року. Очевидна розмаїтість етно–модерних пропозицій із боку новітньої плеяди «проcунутих і прогресивних» артистів наштовхується на штучні бар’єри у вигляді редакторів–ретроградів, які ретельно вичищають радіо– і телеканали від усього справді свіжого і цікавого. Прикро, що, існуючи у «заповіднику совка», наші культрегери пропонують відверту «макуху» як еталон смаку. Тому не питайте, чому в нас так багато «співаючих трусів»...

Водночас, фокусуючи увагу на новинках 2009–го, не можна не радіти появі у нас справді міжнародного ворлд–мюзік–проекту Shopping hour, який створили Таня Ша — в миру Тетяна Шамшетдінова з гурту «Аби Мс», та сербський музикант Свєтіслав Грбіч. Безперечно, цікавим є сольний експеримент Святослава Вакарчука «Вночі», новий альбом «Моя еволюція» групи «Скрябін», який справді свідчить про творчу еволюцію Кузьми, дивовижна суміш джазу й етно від львівської формації «Шоколад».

Київський проект зі стажем «Er.J.Orchestra» видав рідкісної краси концертні записи, свій інтелігентно–вишуканий поп–рок реалізувала у дебютному диску група «Гуаш». Й далі нарізають правду–матку Олександр Положинський і «Тартак» у новому диску, так само розміщеному в мережі наприкінці 2009–го. Альбоми неймовірно красивої лірики слухач отримав від Росави та «Сестер Тельнюк».

Цей список, безумовно, можна ще довго продовжувати, але важливіше відчути, що у 2009–му суттєво змінилися пріоритети наших музикантів на користь розуміння оригінальності й ексклюзиву власної творчості, а гонитву за примарними найвищими сходинками хіт–парадів та медіа–рейтингами варто залишити на совісті попсової тусовки.