Ігор Ставчанський: Українські фільми купуватимемо в «Белых столбах»

— Пане Ігорю, хто вирішує, який фільм відновлюватимуть і за чиї кошти?

— У нас є дві можливості реставрації: або за власні обігові кошти, або за гроші Міністерства культури і туризму. Якщо за гроші Мінкульту, то ми даємо рекомендації, які фільми вважаємо ціннішими. У протилежному випадку — коли за наші кошти — рішення приймає художня рада: ми розглянемо десяток картин, які реставруватимемо по черзі. Тут принципові два критерії: важливість фільму в культурній спадщині і чи є вихідний матеріал, тобто кіноплівка. На сьогодні копій та оригіналів багатьох фільмів в Україні немає. Їх треба купувати в «Белых столбах», оскільки до 1991 року оригінали кіноплівки віддавали саме туди. Ми робимо заявку, отримуємо копію з оригіналу, за яку платимо від 5 до 15 тис. доларів. Сканована копія в кілька разів дорожча. Хоча, за законами міжнародного права, вони повинні Україні повернути архів, адже це власність Кіностудії Довженка. Коли у перші роки незалежності росіяни хотіли віддати нам його, у нас щось вирішувалося. А тепер кажуть: «Проблем нема. Купіть копію».

Якщо будуть гроші, реставруватимемо по 30 фільмів на рік. Більше розраховуємо на свої сили, оскільки Мінкульт за минулий рік винен кіностудії мільйон гривень — так нічого й не дали. Цього року ситуація може повторитися, і ми працюватимемо на ті кошти, які заробимо самі.

— У скільки кіностудії обійшлася реставрація «Камінного хреста»?

— Зважаючи на те, що сканер тільки встановили і зараз ведуться регламентні роботи, ми не можемо до кінця прорахувати ціноутворення. Процес дуже об’ємний. Коли зробимо 2—3 проекти, тоді знатимемо, скільки це коштуватиме для сторонніх, для внутрішніх організацій, для Мінкульту. Сканер купували, щоб відновити насамперед фільмофонд. Реставрувати будемо також кінокартини з інших кіностудій. На це потрібні роки і мільйони гривень.

— Від чого залежить ціноутворення?

— Треба зважати на те, чи кіноплівка є в нас, чи її треба купувати, скільки працівників задіяно, скільки електро­енергії використано, в якому стані копія. Якщо у центрі Довженка були б оригінали, ми їх просто сканували і відновлювали б. Але з фільмів, знятих до 1991 року, у нас є лише копії, та й то не всі.

— Сканер не такий дешевий, щоб працювати лише над відновленням фільмофонду. Тим більше, на замовлення Мінкульту доведеться довго чекати.

— В Україні цей проект не окупиться. Щоб він окупився, треба обробляти сім сучасних фільмів на місяць, паралельно відновлювати фільмофонд. Тоді за п’ять років є можливість окупити. А так як кіновиробництво лежить, знімають п’ять фільмів на рік, цей проект є культурно–етичною і політичною акцією. Враховуючи ситуацію на нашому ринку, нашого сканера вистачить на всю країну.

— Чим відрізняється Arriscann від тих сканерів, які є в Києві?

— Є примітивна апаратура, так звані зондери, які переганяють матеріал. Немає сенсу порівнювати ці машини — це все одно, що порівнювати велосипед і автомобіль. Відповідно, різною є ціна реставрації фільмів, сканованих на Arri та зондері. У нас відновлення фільму може коштувати кілька десятків тисяч доларів. Arri сканує у потоці 6 К. Зондери — у 1 К, 2 К. Від цього залежить чистота якості. У телевізорів є 50 герц і 100 герц. Людина більше 50 герц не бачить, але для телевізора має значення, скільки герц, від цього і картинка чистіша.

— Для Arri потрібен спеціальний проектор?

— Проектор безпосередньо з’єднується з іншою технікою і працює у тому ж потоці — 6 К. Інакше зображення на екрані буде блідішим.

— Припустимо, що центр цифрового відновлення фільмів виконуватиме план — на рік 30 кінокартин. Яка доля на них чекає?

— За роки існування кіностудії створено багато цінних картин, які варто подивитися. Як комерційне це кіно, може, й не цікаве, але на цих кінокартинах варто вчити молоде покоління режисерів, операторів, сценаристів. Ці стрічки мають піднімати естетику і показувати рівень держави. Кіностудія Довженка як правовласник зацікавлена у розповсюдженні української класики кіно. Будемо працювати з кінотеатром «Жовтень», організовуватимемо дні українського кіно, продаватимемо телебаченню, випускатимемо DVD. Збереження і розповсюдження кіноспадщини за допомогою найсучасніших технологій повинно стати повсякденною державною справою.

КОМЕНТАР «УМ»

Ганна Чміль, голова Державної служби кінематографії Міністерства культури і туризму України

— У бюджеті держави, який не затверджено, є програма створення і розповсюдження національних фільмів. Там 24 млн. грн. Поки він не затверджений, ми не можемо достеменно сказати, будуть ці гроші чи не будуть взагалі. Як тільки затвердять бюджет, частину коштів буде використано на відновлення української кінокласики — мільйонів два точно виділимо.