Весна, як відомо, пробуджує неабиякий заряд енергії. І культурне життя тому не виняток. Хоча ця культура в Україні не завжди така, як того хотіла би спрагла за зиму до нового й мистецького душа.
Учора в «Мистецькому арсеналі» відкрилася виставка фоторобіт Юлії Воронцової із простою назвою «100 зізнань у коханні». Прес–реліз події повідомляв, що «проект цікавий тим, що персонажі — 100 відомих чоловіків нашої країни». Для повноти інформації зазначимо, що серед них — Андрій Шевченко, Ілля Ноябрьов, Михайло Воронін, Ян Табачник, Володимир Гришко, Остап Ступка, Віталій Козловський, Олег Скрипка, Андрій Джеджула, Тимофій Нагорний, Влад Яма. Перелік імен, серед яких, в основному, «одни и те же лица», які мало не щодня мовлять з екранів телевізорів і заповнюють жирну нішу світських хронік. Але не в іменах суть. Питання в тому, яку мистецьку цінність несе виставка, де з фотографії мені посміхається Віталік Козловський і посилає умовний повітряний поцілунок? Такого арту на кожному куті в глянцевих журналах — бери не хочу. І що спільного між гламурною фотовиставкою та культурно–мистецьким комплексом «Мистецький арсенал», який нещодавно отримав статус Національного і за первинним визначенням мав популяризувати національне культурне надбання, здобутки сучасного мистецтва і музейні традиції європейського рівня? На жаль, у Луврі чи Музеї Прадо не була, але щось мало віриться, що ці всесвітньо відомі зали віддані на поталу глянцевих амбіцій, найвищий рівень яких — фешенебельне Sky Cafe чи приватна галерея.
Усе ж цікаво, чим керувалися у «Мистецькому арсеналі», коли давали добро на «100 зізнань у коханні». Про це нам розповіла Оксана Гриценко, перший заступник гендиректора ДП «Мистецький арсенал»: «Усі заходи, що проводяться у «Мистецькому арсеналі», проходять внутрішню експертизу, і лише після цього приймається рішення. Якщо вони відповідають статуту державного підприємства, в якому зазначено, що мета державного підприємства — популяризація української культури (у даному випадку це є і фотовиставка), тоді виставки проводяться». Звісно, є ще пункт про господарську діяльність ДП. Треба ж за щось «Арсенал» утримувати…
Ціна, щоб глянути на цей зразок української культури, — 20 гривень за вхід. А в PinchukArtCentre — визнаний, хоч і контраверсійний contemporary art — безкоштовно. Тепер відкритим залишається питання, чи утримає «Мистецький арсенал» той рівень, з якого починав: різнопланові, зажди цікаві акції «Гогольфесту» та чудову експозицію De Profundis.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
