Психологічні перформанси рекламного чарівника: рецензія на «Рекламу Аведона»
Як один із експертів «Книжки року», у своєму власному рейтингу поставив «Рекламу Аведона» (К.: ArtHuss, 2025) на перше місце. >>
Весна, як відомо, пробуджує неабиякий заряд енергії. І культурне життя тому не виняток. Хоча ця культура в Україні не завжди така, як того хотіла би спрагла за зиму до нового й мистецького душа.
Учора в «Мистецькому арсеналі» відкрилася виставка фоторобіт Юлії Воронцової із простою назвою «100 зізнань у коханні». Прес–реліз події повідомляв, що «проект цікавий тим, що персонажі — 100 відомих чоловіків нашої країни». Для повноти інформації зазначимо, що серед них — Андрій Шевченко, Ілля Ноябрьов, Михайло Воронін, Ян Табачник, Володимир Гришко, Остап Ступка, Віталій Козловський, Олег Скрипка, Андрій Джеджула, Тимофій Нагорний, Влад Яма. Перелік імен, серед яких, в основному, «одни и те же лица», які мало не щодня мовлять з екранів телевізорів і заповнюють жирну нішу світських хронік. Але не в іменах суть. Питання в тому, яку мистецьку цінність несе виставка, де з фотографії мені посміхається Віталік Козловський і посилає умовний повітряний поцілунок? Такого арту на кожному куті в глянцевих журналах — бери не хочу. І що спільного між гламурною фотовиставкою та культурно–мистецьким комплексом «Мистецький арсенал», який нещодавно отримав статус Національного і за первинним визначенням мав популяризувати національне культурне надбання, здобутки сучасного мистецтва і музейні традиції європейського рівня? На жаль, у Луврі чи Музеї Прадо не була, але щось мало віриться, що ці всесвітньо відомі зали віддані на поталу глянцевих амбіцій, найвищий рівень яких — фешенебельне Sky Cafe чи приватна галерея.
Усе ж цікаво, чим керувалися у «Мистецькому арсеналі», коли давали добро на «100 зізнань у коханні». Про це нам розповіла Оксана Гриценко, перший заступник гендиректора ДП «Мистецький арсенал»: «Усі заходи, що проводяться у «Мистецькому арсеналі», проходять внутрішню експертизу, і лише після цього приймається рішення. Якщо вони відповідають статуту державного підприємства, в якому зазначено, що мета державного підприємства — популяризація української культури (у даному випадку це є і фотовиставка), тоді виставки проводяться». Звісно, є ще пункт про господарську діяльність ДП. Треба ж за щось «Арсенал» утримувати…
Ціна, щоб глянути на цей зразок української культури, — 20 гривень за вхід. А в PinchukArtCentre — визнаний, хоч і контраверсійний contemporary art — безкоштовно. Тепер відкритим залишається питання, чи утримає «Мистецький арсенал» той рівень, з якого починав: різнопланові, зажди цікаві акції «Гогольфесту» та чудову експозицію De Profundis.
Як один із експертів «Книжки року», у своєму власному рейтингу поставив «Рекламу Аведона» (К.: ArtHuss, 2025) на перше місце. >>
Монету у формі писанки випустив Королівський канадський монетний двір. Авторами дизайну стали канадець українського походження Дейв Мельничук – член Українського музею Канади у Торонто, та Стівен Розаті. >>
Коаліція дієвців культури зауважує очевидну тенденційність у призначенні Ігоря Гладуна на посаду генерального директора Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка», яке відбулося 3 березня 2026 року рішенням Державного агентства України з питань кіно. >>
Рівно 77 років тому - 4 березня 1949 року народився Володимир Івасюк, композитор, який відкрив усьому світу красу і мелодійність українських пісень, прищепив любов співати українською. >>
Я дозволила собі перефразувати слова героїні драми Лесі Українки «Лісова пісня» Мавки. Бо саме так хочеться сказати про Тараса Шевченка – знаного українця, але разом з тим велета духу, відомого >>
Історією посягання на культурну цінність, пошуку й успішного результату називають виставковий проєкт «У світлі Караваджо. Порятунок. Дослідження. Реставрація». >>