Врятувати кінокласику

Минулого року в кінотеатрі «Жовтень» показували ретроспективу фільмів Сергія Параджанова. Варто зізнатися, відчуття було досить дивним, коли на великому екрані «Колір граната» наполовину втрачав естетику, яку вловлюєш, переглядаючи на DVD хоч і піратські копії. Якщо якість фільму в кінотеатрі можна виправдати, зважаючи на старість кіноплівки, то шуми і потріскування при перегляді української кінокласики на телебаченні вкрай засмучують. Дирекції Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка з цього приводу спала геніальна думка — а що, якщо купити високотехнологічний німецький сканер і на його основі відкрити центр цифрового відновлення фільмів.

Сканер купили у грудні минулого року і в одному з цехів кіностудії урочисто відкрили Digital Intermedia, що в перекладі означає «Центр цифрового відновлення фільмів». Чудо техніки — Arriscann — коштувало в 1 млн. євро: 30 відсотків коштів надійшли з держбюджету, решту витрат кіностудія покрила з власних обігових коштів. Дебютним фільмом, який реставрували й зробили, як запевнили в центрі, бездоганну цифрову копію, став «Камінний хрест» Леоніда Осики 1968 року (оцінити воскреслий із кіноархіву «Камінний хрест» можна буде 19 березня у Будинку кіно). Як працюється з суперкрутим сканером, яким наступним фільмам пощастить оновитися і скільки коштує така розкіш — «УМ» вирішила довідатися безпосередньо в Центрі цифрового відновлення фільмів на кіностудії Довженка.

Arri боїться пилюки і комп’ютерів

Лабіринти кіностудії ведуть до центру, де встановлено Arriscann. Начальник цеху світло–, фото–, кінознімальної техніки Юрій Нечепуренко береться представляти Digital Intermedia. Спершу показує конференц–зал, де обговорюватимуть після перегляду реставровані фільми: у залі стільців ще немає. У кімнаті, де стоїть новенький американський проектор, не встановлено екран. «Ми тільки почали роботу. Проектор купили разом зі сканером — він єдиний у Києві. Екран тільки замовили, — починає екскурсію Нечепуренко. — У нас технологія закритого циклу. На сканері Arri робимо цифрову версію того, що є на кіноплівці. Один в один. Зі всіма подряпинами, блідістю кольору, звуковими вадами. В іншому підрозділі працюють зі звуком, із зображенням, але вже на цифровому носієві. Коли робота в усіх підрозділах завершена, результати «зливають» у центр. Тут, поруч зі сканером, на спеціальному комп’ютері ми поєднуємо звук із зображенням. Після чого показуватимемо критикам, режисерам, журналістам не на кіноплівці, а на відео».

У Центрі цифрового відновлення фільмів сканеру належить окремий кабінет. За зачиненими дверима велика машина стоїть одна–однісінька. «Сканер боїться пилюки. Іншої техніки йому не потрібно. Заходити треба у бахілах. Температура має коливатися в рамках +20 С», — рапортує Нечепуренко. Безпосередньо зі сканером працюють двоє працівників: Олександр Віннік та Євген Філіпенко. «Камінний хрест» на цифровий носій переганяли 15 днів. «Сканер — це перший етап реставрації фільму, — Олександр Віннік умикає Arri. — Негатив або позитив кіноплівки намотуємо на першу бобіну сканера. У той час, коли вона переганяється на другу, посередині сканується. Вся інформація записується на комп’ютер, який стоїть у сусідньому кабінеті. Поряд зі сканером краще техніки не вмикати: машина може перегрітися. Та й шумно дуже, працювати було б важко».

Щоб продемонструвати, як сканує Arri, Віннік запускає контрольну кіноплівку, яку передали з Німеччини у комплекті зі сканером. Закриває бобіни і виходить із кабінету. Через кілька секунд на моніторі з’являються перші кадри. «Записується все, як є на кіноплівці. Ці всі знаки, рисочки і символи, які з’являються поруч із зображенням, показують, що сканування деталей проходить добре. Ми можемо з плівки витягнути максимум. Такого сканера в Україні не було і більше немає. Це єдина машина, яка дозволяє відтворити цифровий варіант у НD форматі для показів у кінотеатрах», — каже Євген Філіпенко.

Відновлення потребує половина фільмофонду України

Фільмові матеріали «Камінного хреста» замовляли в Національному центрі Олександра Довженка. За словами хлопців, цей фільм добре зберігся. Є невеличкі подряпини, які в цифровому варіанті за допомогою спеціальних програм легко замалювати. Кіноплівку в такому стані, в якому передали на кіностудію, повернуть у фільмофонд, а відновлений «Камінний хрест» розтиражують на цифрових носіях.

Нечепуренко запевняє, що цифрову копію можна зробити з будь–якої кіноплівки. «Такої, яку не вдається сканувати, ми не зустрічали. Я був у Москві. Там є три високотехнологічні сканери, куплені 15 років тому. У кіноархіві «Белые Столбы» Arri працює цілодобово. У нас найновіша модель, а замовлень від Мінкульту немає», — розповідає Нечепуренко.

У Національному центрі Олександра Довженка, де зберігається великий архів фільмів, кажуть, що в них немає кіноплівок поганої якості. «Є фільми, які дуже важко відновити: пошко­джені грибком, але це одиниці. Дірок жодна не має! — пояснює Ірина Клименко, заступник директора з архівної роботи. — Коли кіноплівка стара — тоді колір вицвітає, з’являється звук із шумами і потріскуваннями. Тому половину фільмів годилося б відновити в цифровому форматі». У Центрі Довженка зберігається кіноархів кіностудії Довженка — це майже 1000 фільмів, ще стільки ж — з Одеської кіностудії та приватних колекцій. Останні три роки картини у фільмофонд здають у двох варіантах: якщо знімають на кіноплівку, відразу оцифровують. Ці фільми відновлення не потребують.

Найкращий, але не єдиний

Перша спроба оцифрувати українську кіноспадщину була здійснена у 2006 році. Тоді Міністерство культури та Національний центр Олександра Довженка замовили подарункове 10–дискове видання «Кіноспадщина Олександра Довженка»: всі фільми класика перегнали на цифру, реставрували зображення і звук. Випустили всього 1000 комплектів, які поширили в музеях і дипломатичних представництвах. «Українська DVD–компанія», яка займалася цим виданням, тираж не розширювала. Як запевнив Юрій Нечепуренко, якість тих фільмів у п’ять разів нижча за якість версій, що роблять у Digital Intermedia. І в кінотеатрі їх, мовляв, також не покажеш. Проте переконатися у достовірності цього твердження нам не вдалося: «Кіноспадщину Олександра Довженка» в продажу ми не знайшли.

Цікаво, що півтора року в Києві існує центр, який надає аналогічні послуги з оцифрування кіноплівки, — «Постпродакшн студія Соndor Digital». Днями там відновили старий документальний фільм для показу на телебаченні. Хоча такі замовлення студія отримує нечасто, здебільшого працює з кліпами і рекламними роликами. «Ми чули про сканер на кіностудії Довженка. У нас є схожий сканер Spirit, робимо всі ті самі послуги, що Arri. Тільки в кінотеатрі нашого відео не покажеш», — запевнили у Соndor Digital. Цифрова обробка кіноплівки фільму тривалістю 90 хвилин на студії коштує 11 тис. грн. Процес триває всього чотири години. Довше реставруватимуть зображення, звук і робитимуть кольорокорекцію.

ДОВІДКА «УМ»

У радянські часи, коли про цифровий формат фільму навіть не здогадувалися, кіноплівку все одно примудрялися реставрувати. Відновлювали так званою системою комбінованих кадрів. Для цього потрібно було мати негатив. Його вкладали у певну систему, тоді оператор перезнімав по кадру день у день. У цьому процесі втрачалася якість зображення, відновити колір було неможливо, а подряпини замальовували на кіноплівці.