Уже поколіннями перевірено, що в кожному монастирі найефективнішим і найдієвішим є саме власний статут. Якщо хтось пробує у сформований устрій внести свої правила — чекай пожвавлення: спротиву, конфліктів і безладу, а то й революційних дій. Проте результат запровадження цілеспрямованих змін — видовищність, яку нескладно прорахувати наперед, — саме те, що потрібно телебаченню. Тому й виникла ідея зйомок реаліті–шоу Wife Swap — «Обмін дружинами». Тепер проекти, зняті за британським форматом, ідуть у десятках країн. З кінця березня минулого року такий американський цикл у жанрі реаліті, за яким можна вивчати ментальність мешканців Штатів, їхнє релігійне розмаїття і способи сімейного устрою, показує телеканал «Сіті». Нинішнього 8 березня «Плюси» запускають форматний проект «Міняю жінку» власного виробництва.
«У форматі є різні допуски, бо це не армійський статут, — каже керівник каналу «1+1» Олександр Ткаченко. — Усіх форматних умов ми дотримуємося: в обмінних сім’ях чоловік і жінка не сплять одне з одним, кілька днів живуть за одними правилами, кілька — за іншими. Є лайф: три, чотири дні чи тиждень героїні живуть за правилами нової сім’ї, а потім стільки ж упроваджують свої. Ми обрали три, щоб задати ритмічніший розвиток подій. Ще одна обов’язкова умова — має бути бесіда за «круглим столом» після обміну». «Коли ми починали працювати, я просила, щоб наш проект був максимально схожим на найдинамічнішу, найемоційнішу і найближчу до життя французьку версію, — розповідає «УМ» продюсер проекту «Міняю жінку» Оксана Кучерова. — У результаті наше реаліті стало значно соціально глибшим за змістом. Жодна з країн, яка закупила формат, у своїх проектах не має таких соціальних конфліктів. Британський продюсер після перегляду нашої версії сказав, що в Англії могли б заборонити вихід такої програми в ефір. Точно прийшли б соціальні служби і позбавили б батьківських прав батьків, які можуть поводити себе так, як у нашому реаліті–шоу. А це наше життя: в українських селах відсотків 70 сімей живе без зручностей у будинках, менших дітей мають доглядати старші, навіть якщо семирічній дитині фізично важко брати на руки річного братика чи сестричку тощо. Такі реалії не можуть зрозуміти не лише британці, а й навіть більш–менш заможна частина замкнутих у своєму урбаністичному світі киян».
«Плюси» в першому сезоні планують показати 13 програм реаліті–шоу «Міняю жінку», з яких уже відзнято шість. Їхніми учасниками стали, зокрема, темношкіра і десятидітна сім’ї, єврейська родина.
Обидві реальні сім’ї, які стали героями першого випуску, мешкають, зрозуміло, в Україні. Але це як дві країни, де люди живуть зовсім по–різному. Тетяна, що є власницею салону краси, має хатню робітницю і возить дитину на заняття машиною, живе у цивільному шлюбі з чоловіком — працівником великої інвестиційної компанії у столиці. Декретниця Валентина, у якої троє дітей і чоловік, що працює на заводі, де отримує, за сільськими вимірами, величезну зарплатню (близько 2 тисяч гривень), мешкає у мальовничому Седневі на Чернігівщині, де бували свого часу Шевченко і Глібов і куди зараз сучасні художники їздять на пленери. Без будь–якого попереднього ознайомлення і навіть називання хто, куди і в яку сім’ю переміщається, Валентина на тиждень переселяється у київську квартиру Тетяни, а Тетяна — у помешкання сільської сім’ї.
Охоча до нових емоцій, до наманікюрених кінчиків нігтів міська жителька Тетяна, що зовсім не знайома з вітчизняним сільським буттям, отримує враження відразу і за повною програмою: чоловік тільки ходить на роботу, дивиться телевізор і без попередження бере 50 гривень із трьохсот, на які треба прожити тиждень, на який припадає ще й день народження однієї дитини з трьох. Щоб у 30–градусний мороз натопити, треба внести дров; щоб вручну попрати чи помити посуд — наносити і нагріти води. Захворіла дитина — треба в сусіднє село їхати по ліки. А всі намагання залучити чоловіка, до якого потрапила в сім’ю, закінчуються тим, що він без будь–якого попередження зникає, залишивши дітей своїм батькам. Продюсер проекту Оксана Кучерова розповідає, що на кінець знімального тижня чоловік Тетяни пропонував заплатити у два–три рази більше каналу, ніж сума гонорару за участь у проекті, щоб тільки його дружину швидше повернули в Київ. (Навіть телефонне спілкування упродовж зйомок між справжнім подружжям заборонене. Уся інформація передається лише через двох редакторів–жінок, які постійно знаходяться з героїнями проекту в нових сім’ях).
Валентині, іншій учасниці першого випуску, який показали до виходу в ефір журналістам, в Києві не легше: вона не звикла до того, що чоловік їй дарує квіти і подарунки та ще й веде в ресторан на екзотичне суші, а на завтра відкладає смакування борщем, який приготувала нова дружина. І неприйняття нового способу життя сільською молодою жінкою відбувається не тільки тому, що вона не зможе змінити своє життя після проекту. Її свідомість, сформована буттям, не може осягнути, що шалені для українських селян гроші — сотню чи кількасот гривень можна витратити на похід у ресторан чи кінотеатр, якщо навіть у першому ти не був ніколи в житті, а кінопоказ відвідував у сільському клубі десять років тому. Є ще одна причина настороженості і закритості Валентини — не всім відомий типаж сільського чоловіка, в якого на обличчі видно, що він нерідко причащається алкогольним напоєм власного виробництва підприємливих односельчанок, яких недобрим словом згадала не одна Валентина. А саме такі «хазяї» часто уїдливо або й жорстоко дорікають своїм половинкам, що на них якийсь інший мужчина не просто лагідно подивився, а не доведи, Господи, щось подарував. Логічне пояснення, що такі знаки уваги практично прописані у контракті сім’ї, що погодилася брати участь у телепроекті, з каналом, — у конкретних обставинах може не спрацювати.
Загалом на телеекрані майже годинна розповідь про обмін дружинами між київською і седнівською сім’ями, яку змонтували з відзнятих двома камерами за тиждень близько 40 годин, дійсно виглядає як шоу, де є над чим посміятися, і якщо не виникає бажання — можна не заморочуватися соціальним підтекстом.
До речі, у Британії шаленою популярністю користується вже інший «обмінний» формат — Boss Swap, тобто «Обмін керівниками», де об’єктами телеексперименту стають фірми малого і середнього бізнесу, якими кілька днів керують незнайомі керівники.
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
