Школа життя

Серіали на наше телебачення вихлюпують тематичними хвилями: спочатку з далекого зарубіжжя сльозливі мелодрами, за ними — кримінальні історії, до яких поступово додаються аналогічні спочатку російські, а віднедавна і вітчизняні багатосерійні описи. Далі пішла медицина і «молодіжка». З останньої минулого року в Росії — одного з головних експортерів серіальної телепродукції для українських каналів — виокремилася шкільна лінійка: режисер Євген Лаврентьєв зняв «Барвіху», яку в жовтні запустив канал ТНТ. «Школа» Валерії Гай Германіки та Руслана Маликова — після виходу в ефір уже перших серій на російському державному Першому каналі — викликала багато нарікань. Депутати–комуністи і церковні діячі вимагали заборонити її показ.

Велика різниця

Канал «1+1» уже показує «Барвіху» (до речі, переговори щодо придбання прав на показ із ТНТ, на замовлення якого знімали серіал, вів і Новий канал) і готується запропонувати глядачеві 60 серій «Школи». Генеральний директор «плюсів» Олександр Ткаченко задоволений рейтингами «Барвіхи» і вважає, що жвава дискусія навколо таких серіалів, як «Школа», тільки сприяє їхній популярності. «Серіали «Барвіха» і «Школа» — різні речі, які не можна порівнювати. Ми їх будемо ставити у різний час, — каже Олександр Ткаченко. — «Школа» знята в іншому жанрі, ніж традиційні серіали. Це більш реалістичний соціальний проект. «Барвіха» — класичний молодіжний серіал, знятий за кращими принципами американського кіно».

Як уже зміг оцінити телеглядач, історія про середній загальноосвітній підмосковний заклад, де вчаться круті «рубльовські» і звичайні «міські» діти, — легка та іронічна. Хто слідкує за молодіжними серіалами, відразу проводить паралелі між цим російським і американськими «Пліткарками» (Gossip Girl), який можна подивитися на каналі Hallmark. У російському серіалі є аналог пліткарки — спам Касталії: на екрані вставки зображення чату — що голос Крістен Белл. У «Барвісі» показують життя російських підлітків без надриву і засудження: чи то співіснування учнів багатих батьків і незаможних, чи прагнення школярів зайнятися сексом та острах стосовно «забороненого плоду», не завжди чесну боротьбу вчительок завоювати у своєму трудовому колективі серце єдиного чоловіка і зваблювання підлітків молодими викладачами танців.

«Чорнуха» і реалії

Зовсім інше забарвлення має «Школа». Тут зйомки «під документалку», що дуже часто нагадує «Дім–2», і набір тем, що викривають негаразди в російській школі: цькування учнів один одним, знущання, непорозуміння між дітьми, учителями та їхніми батьками. «Школа» — продовження показу Валерією Гай Германікою теми підлітків. Режисерка скандального серіалу свій перший документальний фільм «Дєвочкі», який було відзначено «Кінотавром», випустила у 18 років. Два роки тому її картину «Всі помруть, а я залишусь» показали на Каннському кінофестивалі, де робота отримала спеціальний приз «Золота камера».

Кілька перших серій соціального проекту–експерименту «Школа» Валерії Гай Германіки напевно захоплює прихильників реаліті–шоу «Дім–2». Проте я не вірю в те, що учитель, вперше побачивши у школі учня–новачка, який до того ж прогулює урок, відразу відсилає його до себе додому, щоб той узяв для святкування ювілею білу сорочку; і щоб так із першого ж дня цьому новачку–прогульнику на урочистостях дозволили читати вірш — навіть якщо кудись зник запланований декламатор. Спочатку в серіалі нанизуються факти шкільної «чорнухи»: інсульт учителя після незапрограмованого вірша (хоча насправді — глядач бачить — зле йому стає, коли розкриває конверт, де фото напівоголеної внучки–дев’ятикласниці); з’ясування стосунків між учнем — просто росіянином і представником «кавказької національності»; підкуп учительки, щоб тягнула ученицю на золоту медаль, і тому подібне.

Значно цікавіше, коли глядач подивився 4–5 серій і має змогу бачити героїв у контексті подій. Тоді уже не виникає ніяких бажань навішувати «усіх собак» на школу. Усе стає на свої місця: новачок Єпіфанов — розумний, дотепний і нікого він не доводив до інсульту, а головне для нього — щоб зробили операцію хворій на рак матері. Красуня–«звєзда» Буділова, яка вже має сексуальний досвід, насправді «яблучко, що подібне до мами–яблуні». Аня Носова — внучка учителя–ювіляра, який після інсульту пересувається на інвалідному візку, взагалі росте з дідусем—бабусею, а її батьки–інкогніто (упродовж 16 серій) — щось на зразок «скелета у шафі». Загалом, серіал «Школа» про те, що «нічого на дзеркало нарікати», бо діти — це відображення сім’ї, а потім уже школи.

Чи цікаво спостерігати за життям російських учнів у серіалі «Школа» українському глядачеві — покажуть рейтинги. А там дивись і вітчизняні телевізійники зроблять щось подібне. Хоча, як правило, такий процес у нас відбувається не раніше ніж через рік після російського експерименту.