Для кожного з нас (якщо пощастить і доживемо) колись настане «момент істини» — час призначення пенсії. І не дивуйтеся, якщо ваш «доробок» лише трохи перевищуватиме мінімальну пенсію, — значить, ви нормальний, «чорний», пенсіонер. Так живе півкраїни, до речі. Інша річ, якщо ви — держслужбовець, митник, прокурор чи бодай помічник народного депутата. Ця «братія» живе непогано, отримуючи солідні пенсії і відчутно «підриваючи» державну скарбницю. В умовах кризи виплачувати пенсії по 10—20 тисяч гривень — просто аморально. Тим більше що у бюджеті «світить» дірка майже у 80 мільярдів гривень. Але позбавити ситого і заможного життя «спецпенсіонерів» можуть лише... майбутні ситі «спецпенсіонери» — народні депутати себто. А на таке «харакірі» вони точно не підуть.

Мешканці обласного центру Прикарпаття, котрі дивляться на світ зовсім іншими, ніж зрячі, очима або зовсім його не бачать, нині зачитуються озвученими творами культового російського фантаста Сергія Лук’яненка. Це прізвище найчастіше звучало з вуст моїх співрозмовників. «Із захопленням читаю нині його дилогію «Зірки — холодні іграшки» та «Зоряна тінь», — підтверджує Андрій Нечитайлов, комп’ютерний гуру, як його шанобливо називають друзі. — Люблю наукову фантастику, а романи та повісті Лук’яненка — передусім. Вони — просто супер. Написані дуже талановито. Паралельно, і з не меншим задоволенням, читаю «Тигроловів» Івана Багряного».

Зауважте: ніхто з незрячих не каже «слухаю» книжки — тільки «читаю». Мабуть, саме ця дія урівнює їхнє читацьке самолюбство з рештою цінителів літератури. Черг за популярними книгами, на відміну від класичних бібліотек, тут немає — теж плюс: переписуй твір на плеєр, вмикай — і слухай. До геніального просто й комфортно.