Естетично вихований Pianoбой

У кав’ярню заходить хлопчисько — шапка смоляного кучерявого волосся, субтильна статура, студентський casual. Він більше схожий на студента із сусіднього вишу, ніж на відомого українського музиканта.

Після відходу з «Океану Ельзи» у 2004 році Шуров разом із Юрієм Хусточкою зайнявся «естетичним вихованням»: створили альтернативну групу Esthetic Education, записали пару альбомів, успішно виступили на кількох фестивалях. Протягом цього часу Діма Шуров голосно нагадав про себе соло — попрацювавши з Земфірою над її альбомом «Спасибо» (2007). І ось останнім часом у мережі почали поширюватися повідомлення про виступи Діми Шурова з проектом Pianoбой.

«Pianoбой — це виконавець. А Діма Шуров — композитор», — намагається пояснити різницю музикант, смакуючи купаж зеленого і чорного чаїв. Він готовий говорити багато, але коли питання викликають недовіру, Шуров помітно їжачиться.

Pianoбой — працює, Esthetic Education — відпочиває

— Таке враження, що ви десь пропали і повертаєтеся разом із концертами Pianoбой...

— Справді? Я би так не сказав. Я багато працював останнім часом.

— Чим ви займалися для того, щоб розпочати Pianoбой?

— На початку 2009 року я писав музику для фешн–показу Альони Ахмадуліної, з якою працюю уже чотири роки: щороку відбувається два покази, один — у Москві, другий — у Парижі. Черговий показ ми вирішили зробити у стилі російської опери: це був 12–хвилинний твір, в основі якого історія про принцесу і дракона. У результаті все вилилося в оперний проект «Лев і Лея», який я зараз дописую. Для цього я навіть почав брати уроки вокалу. А в якийсь момент у мене почалися складні стосунки з піаніно...

— Це при тому, що ви з чотирьох років займаєтеся музикою?

— Спочатку це були приватні уроки, які мені настільки сподобалися, що батьки віддали мене у музичну школу, у диригентсько–хоровий клас. Але згодом мені там стало нудно — тоді я почав брати додатково уроки композиції, дійшло навіть до того, що на академконцертах я здавав власні композиції. Але у п’ятому класі мені стало цікавіше грати вдома Джона Леннона та інших товаришів, і я сказав, що більше вчитися у школі не хочу. Батьки мене підтримали, і відтоді я більше не навчався у музичних закладах, багато займався сам.

— Яке теперішнє і майбутнє Esthetic Education?

— Майбутнє — не можу сказати. Теперішнє — всі у відпустці. У деяких учасників групи з’явилися пріоритетніші справи, і вони поїхали їх вирішувати. Можливо, дещо зміниться склад. Незабаром ми зберемося і вирішимо, що робити.

— Судячи з вашої зайнятості, про вас можна сказати: де посієш, там і вродить. То ви музику до фільмів пишете, то модні покази озвучуєте...

— Узагалі зараз така тенденція серед серйозних музикантів у світі — займатися кількома проектами. Джек Уайт із The White Stripes пише саундтрек до фільму про Джеймса Бонда, записує разом з Алішою Кіс спільний альбом і паралельно організовує ще дві групи. Але у нас недостатньо простору для реалізації творчого заряду: я знаю багатьох людей, які могли би працювати більше, якби знали, куди себе приткнути. Я от тільки недавно вийшов на українську моду, хоча за кордоном у цій галузі працюю давно.

— Як ви вийшли на Альону Ахмадуліну?

— Ми з нею познайомилися через Земфіру: Альона шила їй сукню на великий концерт у Москві. І вони запропонували мені спробувати написати музику для показу. Відтоді ми працюємо.

А минулого року я вперше потрапив на показ Лілі Літковської. Мені дуже сподобався одяг і шоу, після якого я мав необережність сказати одному нашому спільному другу, що музика могла бути кращою. Це долетіло до Лілі, і все вийшло якось так спонтанно — перший мій виступ із нею на 50 відсотків був імпровізацією.

— Як ви познайомилися із Земфірою?

— Ми були знайомі ще з часів «Океану Ельзи», разом якось співали на «Максідромі» — мені завжди подобалося те, що вона робить. Одного разу, прочитавши на її сайті новину, що вона пише пісні, я написав їй листа: «Давай зустрінемося». Земфіра запросила мене у Москву, і ми почали працювати.

— Складається враження, що вона складна людина, закрита...

— Це лише ваше враження. Я би не хотів про це говорити.

— А враження від вас — колючий. Тому що за знаком зодіаку Скорпіон?

— От ви і відповіли.

— Скидається більше на вибачення.

— Якщо говорити про публічних людей, то в якийсь момент вони витримують серйозне випробування подвійного, потрійного життя: доводиться бути різними в різних ситуа­ціях. Після того в них щось закривається — краще бути закритим, але чесним перед собою. Вони просто хочуть бути людьми.

— Чи погоджуєтеся ви, що справді талановита людина має тихо робити свою справу, а не піаритися в медіа? Слава її й так знайде.

— Це палиця з двома кінцями. Справжні зірки, упевнені в собі, не мають нічого доводити. Вони з дитинства це відчувають і не залежать сильно від суспільної думки. З іншого боку — по–дурному сидіти вдома за столом, як це роблять 70 відсотків нас, і чекати, що тебе знайдуть. Якщо людина вірить у те, що зробила, то має зробити все, щоб воно дійшло до слухача чи читача.

Усе починається з сім’ї...

— Коли читала вашу біографію на сайті, була захоплена її початком. Після дати народження відразу інформація про обдарованого батька, талановиту маму, неймовірних дідуся і бабусю. Це ж треба так пишатися батьками!

— Я добре пам’ятаю своє дитинство, з чого роблю висновок, що воно було дуже хорошим. Дідусь Левонтій і бабуся Ніна, які виросли в селі на Поділлі, знали багато народних пісень — виконували їх в особливій манері. У дитинстві я не просто їх слухав, мене також спонукали щось робити. Якщо я йшов до бабусі, то знав, що обов’язково треба підготувати якийсь виступ. Моя мама також співає. І сестра Оля. Батько — талановитий поет, музикант, останнім часом почав писати картини — ми готуємо його виставку на кінець весни. Зараз усі члени моєї сім’ї перебралися до Києва, ми навіть живемо в одному районі, тому часто збираємося разом.

— Ваш син також продовжує творчу родинну лінію?

— Зараз Леву шість років — він іде в перший клас. У нього, на відміну від мене, дуже добре з математикою: це мене дуже тішить, тому що математика є у всьому — у музиці, в танцях, всюди у природі. Він дуже швидко все схоплює — це я зрозумів, коли ми почали займатися на піаніно. Але поки йому більше подобаються барабани і співати.

Думаю, батько має більше бути прикладом, ніж навчати чомусь. Навчати, швидше, має дідусь. А, взагалі, зараз я більше у сина навчаюся. До його народження я весь час шукав собі вчителів: наприклад, у мене була ідея пожити в Америці, у будинку когось з моїх улюблених музикантів, побути там хоча би прибиральником, щоб відчути ту атмосферу.

— Але на навчання ви потрапили до Франції.

— Я з шести років займався бальними танцями. Навіть був чемпіоном України у вісім і десять років. Коли мені було 12, наш колектив запросили на гастролі у Францію. Після кожного виступу я співав пісню Les Champs Elysees Джо Дассена. Так, у дитинстві мене зайняли по повній — ще й французьку вивчав. І через рік мене запросили навчатися у місто Лімож — ліцей Огюста Ренуара. Але я там провчився всього півроку, оскільки мене запросили на навчання до США за програмою «Акт на підтримку свободи».

— Чому ви вирішили займатися оперою, порушуючи тенденцію нашу і близького зарубіжжя, коли частіше йдуть з опери на естраду?

— Я давно хотів, окрім року, займатися ще й академічною музикою. Лібретто пише мій батько — Ігор Шуров. Зараз шукаю режисера, інвестора, місце. Хочу, щоб сценічно ця постановка нагадувала останні шоу Бйорк. Тобто у мене буде сучасна постановка російською мовою. Це довгостроковий проект — мені цікаво його реалізувати й тут, і в Росії. Але я краще зробив би це в Україні — для мене логічно рухати якісь процеси там, де ти перебуваєш.

— Коли буде презентація Pianoбой?

— Буде великий концерт у Києві — у середині квітня — як фінал клубного туру по Україні. 26 лютого він розпочинається концертом у Дніпропетровську, потім — Харків, Донецьк, Львів, Чернігів. Після Києва поїдемо в Москву. Концерт складається з моїх пісень різними мовами, які виконуються то тихо акустично, то голосно роково. У світі є такий стиль — піанорок. Це Елтон Джон, Руфус Уейнрайт. Але у мене не зовсім рок, тут багато тихих композицій.

Я б уже почав запис альбому, але хочу спочатку відшліфувати пісні на концертах, а потім записати їх, а не навпаки, як я це багато разів робив у минулому. Тому що саме під час виступів пісні набувають досконалої форми.

ДОСЬЄ «УМ»

Народжений 31 жовтня (День усіх святих або ж Хелловін) 1981 року у Вінниці, Дмитро Шуров з ніжного віку полюбив музику: учився в музичній школі, багато займався приватно. У 15 років зацікавився джазом. А у 20 років був уже членом популярної рок–групи «Океан Ельзи», де грав на клавішних. Через чотири роки залишає успішний проект заради нової групи Esthetic Education. Нова музична реінкарнація Шурова — проект Pianoбой, прем’єра якого відбулася на фестивалі «Молоко» минулого вересня.

Вважає себе інтровертом. Велике значення для нього мають сімейні цінності. Одружений. Дружина — Ольга. Син — Лев. Улюблені композитори — романтики початку ХХ ст.: Равель, Дебюссі, Стравінський.

Займається продюсуванням, написанням саундтреків («Хоттабич», Orangelove, «Ґудзик», «Ігри у солдатики», «Таємний острів») і музичних супроводів до фешн–показів.

Склад Pianoбой:

Дмитро Шуров — вокал, піаніно.

Ольга Шурова, Ліда Тутуола (співала у проекті «Тихий океан») — бек–вокал.

Саша Друганов — гітара, бас, вокал.

Андрій Надольський — барабанщик (Esthetic Education, грав із Мамоновим і Агузаровою).