Телевізія передала, що вже 320 українців заморозила зимонька–зима. Теперь ось лишився я, напевне, буду 321–м, 75–річний дідусь.
Ну чим же ми розгнівили природу? Були в мене запаси дров, та зима геть усе «з’їла».
І тепер я палю свою пічку... книжками. Так, саме книжками. Я їх кидаю у вогонь, варю супи, сушу взуття, грію свою захололу хату. Знаю, це — жорстоко, і невиправний духовний злочин і гріх. Але я у безвиході. Хотів щось продати — у мене 5 тисяч книжок, усе своє життя збирав бібліотеку, щоб за виручені гроші купити ліків, дров, вугілля. Простоював днями в Богодухові на ринку — ніхто навіть не підійшов до мого духовного скарбу і не поцікавився. Висновок: книжки нікому не потрібні. Писав до обласних бібліотек Харкова, Сум, Одеси, можливо, їх щось та зацікавить. І тут прокол. Немає грошей.
У мене багато передплатних видань українських, російських, зарубіжних авторів, багато серійних видань «Литературные мемуары», «Литературные памятники», «Жизнь в искусстве», «Города и музеи мира», «ЖЗЛ». Хотів хоч за півціни продати. Не вийшло.
І ось, обливаючись сльозами, гріючись біля пічки, бачу, як вогонь пожирає мою бібліотеку.
Можливо, когось із читачів «України молодої» зацікавить моя бібліотека? Так боляче! Люди добрі, читачі, будь ласка, відгукніться. Чекаю на ваше втішне слово.
Микола ЗАНЬКО,
інвалід, ветеран праці
Воскресенівка, Богодухівський район, Харківська область