Відійшов до сонця

У неділю пізно ввечері в одній із московських лікарень на 83–му році життя помер режисер культових кінофільмів «Біле сонце пустелі», «Зоря принадливого щастя», «Женя, Женєчка і «Катюша» Володимир Мотиль. Про смерть батька повідомила його дочка Ірина, художниця–дизайнер по костюмах у кіно. Мотиль був унікальним режисером, у чиїх руках звичайні сценарії перетворювалися на справжні кіношедеври. Він ніколи не гнувся перед сильними світу цього, за що розплачувався не одним роком забуття.

Володимир Мотиль народився 26 червня 1927 року в білоруському містечку Лепель у сім’ї польського емігранта і випускниці Петроградського педінституту. В кіно прийшов із театру, де поставив близько 30 вистав. Працював із драматургією Шекспіра, Островського, Горького, Чехова. Мотиль чудово знав акторську «кухню», завжди розумів будь–якого актора, адже закінчив не режисерський, а акторський факультет. Свій перший фільм «Діти Паміру» зняв у 37 років.

Після 40 років роботи в кінематографі його автор­ству належить усього десять фільмів, але кожен із них, без перебільшення, можна вважати взірцем російської кінокласики. Чиновники вважали Мотиля «зловмисним» режисером, який знущається над класикою і поширює політичні натяки. Через це на довгі роки поклали «на полицю» воєнний шедевр «Женя, Женєчка і «Катюша», а через кінокартину «Ліс» Мотиль втратив професію на довгих десять років. Виживав завдяки тому, що викладав і писав сценарії.

Сценарій найуспішнішого Мотилівського фільму «Біле сонце пустелі» був настільки слабкий, що від нього відмовилося шість провідних режисерів. Володимир Мотиль погодився на зйомки лише тому, що не мав роботи, був «висланий із кіно». Знімати почали таємно, без згоди чиновників. Глядацькі зали на перегляді «Білого сонця...» були переповнені. Космонавти тричі висували картину на Держпремію, але кандидатуру Мотиля провалювали.

Останніх шість років Володимир Мотиль знімав фільм «Багряний колір снігопаду», в якому показав реальну долю жінки, що все життя присвятила помсті за жорстоко вбитого більшовиками чоловіка. Переживання героїні Ксенії Герстель пов’язані з матір’ю Мотиля, яка була сестрою милосердя в Першу світову війну. Її чоловік, батько Володимира, загинув на Соловках. «Мамині розповіді й мої дитячі роки в засланні залишили на нашій сім’ї величезний слід. Практично в усіх моїх фільмах так чи інакше присутній образ матері та її переживання», — в одному з інтерв’ю розповів Володимир Мотиль. До речі, частина зйомок проходила в Україні.