Психологічні перформанси рекламного чарівника: рецензія на «Рекламу Аведона»
Як один із експертів «Книжки року», у своєму власному рейтингу поставив «Рекламу Аведона» (К.: ArtHuss, 2025) на перше місце. >>
Героїнь Римми Зюбіної та Вікторії Авдєєнко в цій виставі поєднав абсурд.
Активно анонсований спектакль «Поки мама не прийшла» прихильники Молодого театру чекали з нетерпінням. По–перше, цікаво було подивитися, чи справді повноцінну виставу можна випустити всього лише за місяць — саме стільки тривали репетиції. По–друге, частка п’єс драматургів–абсурдистів у театральних афішах міста настільки мала, що на увагу заслуговує будь–яка новинка в цьому жанровому сегменті. Ну і по–третє, ставити спектакль запросили французького режисера Крістофа Фьотріє, а де ви зараз ще зможете подивитися французький абсурд в українському виконанні?
Представляючи свою роботу, режисер Крістоф Фьотріє зауважив, що йому довелося попрацювати з представниками найрізноманітніших народів, і артистів він поділяє лише на дві категорії: талановиті і не дуже. Акторів Молодого театру Вікторію Авдєєнко, Кирила Біна та Римму Зюбіну Крістоф визнав однозначно талановитими. І зізнався, що від роботи з ними отримав колосальне задоволення. Враження ж від історії, яку взялися переказати зі сцени ці троє, не такі однозначні: є над чим посміятися, але є над чим і поміркувати.
Сюжет, вигаданий французом Ремі де Восом, спочатку розгортається за законами побутової драми. До кімнати заходять двоє, мати (Вікторія Авдєєнко) і син (Кирило Бін). Вони привезли урну з прахом бабусі. Сентиментальність цієї сцени підсилював і той факт, що Симон не був удома десять років... Блудний син і неуважний онук — свої останні роки бабуся провела у притулку для старих — доріс до менеджера солідної фірми. Але ось він починає танцювати сальсу з прахом бабусі, і стає остаточно зрозуміло, що ні з драмою, ні з мелодрамою ця вистава не матиме нічого спільного. Надто нервова, вся мов «на шарнірах», Мадлен; боязлива і винахідлива сусідка Анна (Римма Зюбіна), нею колись захоплювався Симон; сам герой, він наче й вийшов у люди, але так і не розпрощався остаточно з дитинством (штани хоч і шкіряні, але дуже вже не по фігурі) — лише завдяки прахові бабусі, який під час любощів розбили хлопець і дівчина, ці троє стали сім’єю. Шлях до цього кроку для них проліг не стільки крізь роки вагань і сумнівів, рішення побратися виникло внаслідок того, як Симон і Анна намагалися приховати від Мадлен сумні наслідки своїх незграбних пестощів. Так покійна вже бабуся прислужилася майбутньому свого онука...
Незважаючи на досить компактну сюжетну лінію, акторам роботи вистачало. Судячи з усього, стосовно поведінки на сцені від режисера вони отримали солідний карт–бланш: своїм реплікам ці троє забезпечили потужний і дуже детально виписаний інтонаційно–жестикулярний супровід, який запам’ятовується і «промовляє» навіть більше за слова. Художник Володимир Карашевський розстелив на сцені біле полотно, яке з горизонтальної площини переходило у вертикальну. На цьому «чистому аркуші» паперу герої писали свою нову історію, яка, втім, була міцно пов’язана з подіями і персонажами минулого. Чорне вбрання Мадлен, Симона і Анни контрастувало не лише з білим тлом, а й із червоними трояндами — вази з квітами за дизайном дуже нагадували урну, в якій принесли додому прах бабусі.
Під час фінального поклону на сцену разом з акторами та режисером вийшов і автор, Ремі де Вос. Чомусь — у дублянці... Хоча, якщо дотримуватися законів жанру — то йти до кінця. Українські актриси Зюбіна й Авдєєнко в чорних приталених сукнях і поряд французький драматург у дублянці. Все логічно, все — як і має бути в театрі абсурду.
Як один із експертів «Книжки року», у своєму власному рейтингу поставив «Рекламу Аведона» (К.: ArtHuss, 2025) на перше місце. >>
Монету у формі писанки випустив Королівський канадський монетний двір. Авторами дизайну стали канадець українського походження Дейв Мельничук – член Українського музею Канади у Торонто, та Стівен Розаті. >>
Коаліція дієвців культури зауважує очевидну тенденційність у призначенні Ігоря Гладуна на посаду генерального директора Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка», яке відбулося 3 березня 2026 року рішенням Державного агентства України з питань кіно. >>
Рівно 77 років тому - 4 березня 1949 року народився Володимир Івасюк, композитор, який відкрив усьому світу красу і мелодійність українських пісень, прищепив любов співати українською. >>
Я дозволила собі перефразувати слова героїні драми Лесі Українки «Лісова пісня» Мавки. Бо саме так хочеться сказати про Тараса Шевченка – знаного українця, але разом з тим велета духу, відомого >>
Історією посягання на культурну цінність, пошуку й успішного результату називають виставковий проєкт «У світлі Караваджо. Порятунок. Дослідження. Реставрація». >>