Джон Керрі з дружиною Терезою.
Джон Керрі походить з багатої американської родини і здобув грунтовну освіту — у престижній приватній школі у Вест-Ньютон, коледжі Св. Павла, в якому навчалися діти американської еліти, та на відділенні політичних наук юридичного факультету Єльського університету — одного з кращих вузів країни.
Він почав цікавитися політикою 1960 року під час президентської виборчої кампанії Джона Кеннеді. До речі, Джон Ф. Керрі любить наголошувати, що має такі ж ініціали, що і Джон Фітцджеральд Кеннеді. Із застреленим 1963 року в Далласі президентом його ріднить також і те, що Кеннеді був першим в історії США президентом-католиком, а Керрі також належить до Католицької церкви. Керрі ще під час літніх канікул 1962 року працював у виборчому штабі Едварда Кеннеді, який тоді вперше балотувався до Сенату. Це має значення, бо Америка надалі з великою симпатією ставиться до клану Кеннеді і тепер вбачає у Керрі продовжувача справи славетної політичної династії.
Джон Керрі під час навчання в Єльському університеті 1966 року очолював «Політичний союз», який виступав за виведення американських військ із В'єтнаму та значне скорочення військових операцій США за кордоном. Коли ж рада університету не задовольнила прохання студента Керрі про дозвіл відбути на рік на навчання до Парижа, щоб він не ухилився від військової служби, — той вирішив записатися у військово-морський флот і отримав призначення на військовий корабель «Грідлі», який з грудня 1966 по липень 1968 року перебував біля узбережжя В'єтнаму і впродовж цього часу чотири місяці брав участь у бойових діях. З серпня по листопад 1968 року Керрі навчався на шкіпера патрульного катера на річках В'єтнаму. Впродовж наступних п'яти місяців до квітня 1969 року Керрі був командиром патрульного катера на річці Меконг. Саме в цей час він виявив героїзм, був нагороджений орденами Срібної зірки та Бронзової зірки, а за три поранення — трьома «Пурпуровими серцями». Керрі чудово усвідомлює, що це його козирна карта у грі за Білий дім, оскільки Джордж Буш у роки тієї війни завдяки зв'язкам та знайомствам свого батька тихенько служив у Національній гвардії неподалік від рідного дому, в Техасі.
Але у квітні 1969 року Керрі відмовився виконати наказ знищити в'єтнамське село. Більше того, у рапорті командуванню він написав, що в'єтнамські села потрібно не знищувати, а поставляти туди харчі та будувати в них лікарні і школи. Керрі також заявив, що для негайного виведення американських військ з В'єтнаму знадобиться приблизно сім місяців, тому впродовж наступних семи місяців він та команда його катера будуть відкривати вогонь лише для самозахисту. Після таких заяв його швиденько перевели на батьківщину, де й звільнили у запас. Уже після звільнення зі служби Керрі почав активно пропагувати ідеї добровольців у війську та надійного контролю за армією. Він також заявив: «Я — інтернаціоналіст. Я прагну, щоб наші війська перебували за межами країни лише з дозволу і під контролем ООН». Він також виступав за «припинення активності ЦРУ» за кордоном та критикував ЦРУ за те, що в окремих країнах воно насправді веде приховані, ніким не санкціоновані і не контрольовані війни.
Після повернення з В'єтнаму Керрі також заангажувався в антивоєнний рух. На початку 70-х очолював організацію «В'єтнамські ветерани проти війни» та організовував антивоєнні демонстрації. Знаним же політиком став лише 1982 року, коли був обраний заступником губернатора штату Массачусетс. Ще через два роки він сів у крісло сенатора від Демократичної партії.
Політичні противники Керрі наголошують, що його негативними рисами є нерішучість та конформізм. Вони нагадують, що під час однієї з антивоєнних демонстрацій на початку 70-х років він на знак протесту не кинув свої медалі через огорожу Білого дому, хоча активно закликав робити це інших ветеранів В'єтнаму. Республіканці вже підсунули у ЗМІ кілька інших «цікавих» фактів із біографії Керрі, зокрема й фото початку 70-х, на якому видно, як він слухає антивоєнний виступ поруч з акторкою Джейн Фондою. Фонда, яка під час війни була у В'єтнамі на знак підтримки політики США в цьому регіоні, досі діє на американських правих, як червона хустка на бика. Та, попри ці детальки, Керрі все-таки виглядає в очах простого американця пацифістом. Так, за президентства Рейгана Керрі виступав проти гонки озброєнь, 1990 року — проти війни у Перській затоці. Утім 2002 року підтримав резолюцію Конгресу, якою президенту Бушу було увімкнене зелене світло для початку війни проти Іраку.
Діяльність та заяви Джона Керрі не могли залишатися непоміченими. Газета «Лос-Анджелес Таймс» повідомила наприкінці березня, що має у своєму розпорядженні свідчення, що агенти ФБР на початку 70-х років шпигували за молодим героєм В'єтнамської війни та його ветеранською організацією і регулярно клали звіти про їхню діяльність на стіл тодішнього шефа ФБР Герберта Гувера та президента США Річарда Ніксона. Речник Керрі Девід Вейд заявив, що те, що ФБР Гувера та Білий дім Ніксона надавали так багато уваги 27-річному колишньому солдату, є для сенатора своєрідною «почесною відзнакою» і одночасно тривожним прикладом втручання влади у мирну та відповідну до законів опозиційну діяльність.
Американські фахівці з піар-кампаній наголошують, що Керрі постійно (і з успіхом) намагається поліпшити свій імідж. Його давні знайомі зазначають, що впродовж останніх років він переродився з непоказного та нудного політика у блискучого та харизматичного лідера. Його колишні однокурсники з Єльського університету запам'ятали Керрі як похмурого, врівноваженого розумника, не схильного до гучних студентських розваг. А тепер сенатор не лише навчився говорити лаконічно, влучно та дотепно, а й посміхатися. Щоправда, недоброзичливці розповсюджують плітки, що, аби мати більш привабливий вигляд та посмішку, він зробив ліфтінг обличчя, а глибокі зморшки розгладив підшкірними ін'єкціями ботексу. Все для того ж створення привабливого іміджу енергійного та демократичного молодика Керрі усе частіше з'являється на публіці не в елегантному костюмі, а в шкіряній куртці, не в дорогому лімузині, а на мотоциклі. Як типовий зразковий американець, він почав відвідувати ресторани швидкого харчування, а на зустрічах із виборцями ніжно обіймає дружину. Несподівано з'ясувалося, що він любить грати не лише в хокей, а й на гітарі.
«Америка вже мала президента-саксофоніста, а тепер нехай готується до президента-гітариста» — написав інтернетівський сайт Бі-Бі-Сі. Під саксофоністом розуміють Білла Клінтона, а під гітаристом — Джона Керрі. Так, більше 40 років тому теперішній кандидат у президенти США грав на бас-гітарі у рок-н-рольній групі The Electras, яка була створена 1961 року, коли Керрі навчався у коледжі Св. Павла. Хлопці навіть записали у шкільному підвалі альбом із своїми піснями, який був виданий скромним накладом 500 примірників. Як би там не було, але Керрі є першим кандидатом до Білого дому, який має у своєму доробку записаний та виданий рок-альбом. Члени групи не мали великих музичних амбіцій. Колишній її піаніст Джек Редкліфф, котрий як єдиний з усіх членів групи пізніше обрав кар'єру рок-музиканта, зiзнався кореспонденту Бі-Бі-Сі: «Ми створили рок-групу з метою якось ближче зійтися з протилежною статтю». Сам Керрі визнав у інтерв'ю «Вашингтон Пост»: «Публіка не намагалася зірвати з нас одяг, але нам все-таки страшенно подобалося виступати на сцені». Керрі й зараз захоплюється грою на гітарі, і під час виборчих мітингів виконує на сцені відомі рок-твори, передусім з репертуару Брюса Спрінгстіна.
В американських ЗМІ побутує думка, що найбільшим капіталом Джона Керрі є його дружина Тереза Хайнц Керрі. В Америці за подружньою парою Керрі міцно закріпилося прізвисько Cash and Kerry. Це парафраз назви відомої у США та всьому світі мережі магазинів Cash and Carry («Плати готівку і забирай»). У випадку прізвиська пари, то ці два слова сприймаються не як дієслова, а як іменники — «Готівка і Керрі». Тереза Хайнц Керрі дійсно є великою «готівкою», бо на її банківських рахунках зберігаються сотні мільйонів доларів. Вона вийшла заміж за сенатора Джона Керрі дев'ять років тому, через чотири роки після смерті свого попереднього чоловіка, казково багатого власника імперії харчових продуктів «Хайнц» — Джона Хайнца ІІІ. Ця фірма вславилася та розбагатіла передусім завдяки відомим у всьому світі кетчупам.
Але Тереза є капіталом Джона і в переносному сенсі. Американці вбачають у ній не лише «готівку». Тривалий час демократи побоювалися, що запальна пані Керрі може зашкодити іміджу свого більш закомплексованого Джона. Ця жіночка славиться гострими («немов кетчуп») судженнями на будь-яку тему. На виборчих мітингах вона любить переривати виступи чоловіка своїми зауваженнями та доповненнями до обговорюваної теми. А свої думки та висновки підсилює та прикрашає добірною лайкою. Вона абсолютно не пасує до встановленого у США іміджу «першої леді», завданням якої традиційно є бути схожою на ляльку Барбі, а на сцені стояти позаду чоловіка, чарівно посміхатися та міцно тримати язик за зубами. Та, як з'ясувалося, запальний і темпераментний характер пані Керрі підсилив симпатії виборців до її чоловіка, який лише виграв завдяки цим рисам характеру дружини. Ймовірно, що й сам кандидат у президенти «підживлюється» від своєї дружини, бо інколи дозволяє собі не дуже делікатні висловлювання на адресу політичних противників.
За цьогорічними президентськими перегонами у США особливо уважно стежать в... Мозамбіку. Бо саме в цій далекій африканській країні пройшли дитячі та юнацькі роки Терези Хайнц Керрі. Потенційна перша леді народилася 65 років тому (вона на п'ять років старша від Джона Керрі) в колоніальному Мозамбіку в родині португальського лікаря. Її дівочі ім'я та прізвище — Тереза Феррейра. Вона до цього часу з ностальгією згадує про своє казкове дитинство, яке вона провела «під охороною чорношкірих слуг у розкішній віллі на пляжі на узбережжі Індійського океану», та гордо заявляє: «Я є дочкою Африки».
Тереза залишила Мозамбік після закінчення школи наприкінці 50-х років. Вона почала здобувати вищу освіту в Південно-Африканській Республіці, але оскільки там «протестували проти апартеїду», то продовжила навчання у Швейцарії, у спокійній Женеві, де й познайомилася з Джоном Хайнцом ІІІ, мультимільйонером та своїм майбутнім чоловіком і сенатором в одній особі. В Америці Тереза мала не одну неприємність зі своїм африканським походженням. Коли 1993 року вона заявила в пресі, що є афроамериканкою, то це викликало бурю критики з боку негритянських організацій, бо термін «афроамериканець» у США вживають як політично коректний лише по відношенню до чорношкірого населення, але ніяк не до білих людей. Ще більше обурення в середовищі афроамериканців США викликала її відмова відвідати Мозамбік. Тереза Хайнц Керрі як особа доволі відома впродовж останніх десятиліть постійно отримує від уряду Мозамбіку запрошення відвідати свою колишню батьківщину, але так само постійно відхиляє їх, бо «не хоче бачити всі ті зміни». Певне, щоб не зіпсувати казкові враження дитинства та юності, бо теперішнє посткомуністичне Мапуто з його напіврозваленими панельними будинками вже нічим не нагадує колишню колоніальну метрополію Лоренсу-Маркіш з її зеленими галявинами біля розкішних вілл білих колонізаторів. Але мозамбікці не переймаються відмовами, бо навіть діти там знають і пишаються тим, що «Тереза походить з Мозамбіку». Після марксистського перевороту 1975 року всі білі змушені були втікати з Мозамбіку, позбувшись при цьому своїх будинків, грошей та влади. Батько Терези помер 1989 року в Лісабоні, а мати — через вісім років у клініці Пенсильванії. Лікарня, яку свого часу заснував у Мапуто лікар Феррейра, тепер дивиться на світ провалами вибитих вікон, більшість медичної апаратури розкрадено, а та, що залишилася, не працює. Одна з сестер, яка ще пам'ятає лікаря Феррейру, говорить: «Чому Тереза не хоче поставити нам нову лікарню, адже вона має так багато грошей і каже, що любить Мозамбік?»
Американський часопис «Форбс», який відомий у світі передусім завдяки своїм щорічним спискам найбагатших людей США та планети, нагадує, що більшість американських президентів були багатими від народження і майже всі були дуже багатими, коли заступали на найвищу посаду країни. Кілька з них були надзвичайно багатими, як, приміром, перший президент Джордж Вашингтон, який, за теперішніми мірками, увійшов би до списку 400 найбільш багатих людей США. Кілька інших, як Ліндон Джонсон та Ендрю Джексон, використали цю високу посаду як трамплін для наступного збагачення. «Форбс» пише, що якщо теперішній кандидат Джон Керрі виграє у листопаді вибори, то він стане третім в історії США найбагатшим президентом, але не завдяки своєму особистому статку, а спільному «родинному» (читай — дружини) банківському рахунку. Фахівці часопису склали наступний список п'яти найбільш майновитих iз 43 президентів США.
«Форбс» підраховує, що маєток родини Керрі оцінюється в 525 млн. доларів, але більшість із цих грошей належать Терезі Хайнц Керрі. І цим теперішній кандидат також схожий на Джона Кеннеді, статок родини якого оцінювався приблизно в 850 млн. доларів, але власниками більшості з цих грошей на той час були батьки президента — Джозеф і Роуз.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
