Матір митрополита

      Нинішній рік Українська греко-католицька церква оголосила роком неперервної молитви за прославу митрополита Андрея Шептицького та патріарха Йосифа Сліпого. Роком Шептицького було також оголошено 2001-й. Утім невідомо, чи мала би Україна такого митрополита, якби не його мати. Шептицькі — давній боярський рід Галичини, один iз найстаріших у Європі, нащадки якого згодом спольщилися. А от мати Андрея — Софія — була родовитою полячкою, що, зрештою, не завадило їй благословити сина на його місіонерську діяльність в Українській греко-католицькій церкві. У монографії «Молодість і покликання о. Романа» Софія Шептицька описує такий епізод. Якось чоловік сказав їй: «Якщо я матиму кількох синів, хотів би, щоб один із них став уніатським священиком..., а це тому, щоб він міг стати єпископом і зреформувати руське духовенство». Однак пізніше граф Шептицький довго не давав синові згоди стати на душпастирський шлях, який той сам обрав. Можливо, батько змінив свій намір тому, що два перших його сини померли, і Роман (у чернецтві Андрей) став найстаршою дитиною у сім'ї.

      Софія Шептицька народилася 1837 року в родині відомого польського драматурга графа Александра Фредро. Високе походження дало їй змогу отримати блискучу на той час освіту. Софія, як пише професор Тарновський, «була однією з найвищих і найшляхетніших у своїм поколінні, її ніжні почуття, висока культура розуму та серця доповнювались малярським талантом». Панночка, окрім польської, володіла німецькою, французькою та англійською мовами. Александр Фредро, людина творча, не переобтяжував улюблену доньку загальноосвітніми дисциплінами. І коли виявилися малярські здібності Софії, він за порадою художника Генрiха Родаковського віддав дочку в науку до кращих французьких художників. Її роботи виставлялися у паризьких салонах, а пізніше прикрашали митрополичі палати Шептицького. Спеціалізувалася Софія на портретах — малювала своїх рідних і образи святих. Працю над іконами особливо заохочував батько. Намагаючись виховувати свою доню в боголюбивих правилах, граф Фредро навіть написав поему на відповідну тему: про старого араба, який передає молодій дочці серпанок як символ прикриття її дівочої святості.

      Вийшовши заміж за графа Івана Шептицького, Софія переїхала зі Львова в родове містечко свого чоловіка Прилбичі, що на східних землях Галичини, де народила йому п'ятьох синів. У домі Шептицьких плекали атмосферу християнської побожності, що не могло не вплинути на вразливого Романа. Відомо, що на одному з образів Софія Шептицька написала: «Радше смерть, ніж гріх, мої найдорожчі діти». Молодші сини Шептицьких, як і Роман, також стали визначними людьми, хоч і з трагічною долею. Казимир, у чернецтві Климент, був ігуменом монастиря студитів і помер у сталінських концтаборах. Станіслав став відомим генералом польської армії, Олександр загинув від рук гестапо в 1940 році, Лева разом із сім'єю розстріляли бойовики НКВС у вересні 1939 року.

      Після тяжкої хвороби Романа здоров'я графині Софії суттєво погіршилося: загострилися давні головні болі, почали турбувати легені й серце. Останнім ударом стали сухоти, на які Софія захворіла, коли доглядала за немічними селянами. 14 квітня 1904 року Софія  Шептицька відійшла у кращий світ. Але старожили Прилбичів ще досі згадують таку історію. Сусід Шептицьких Русяк разом із дружиною пропив майже все майно, залишивши трьох дітей ні з чим. Пані Шептицька вирішила взяти сиріт під свою опіку. Молодшого влаштувала в маєтку. Його сестра після навчання пішла в монастир. А старший брат, здобувши фах кухаря, працював у Шептицьких. Маючи пільги на випас худоби на господарчих пасовиськах, він тримав чи не найбільшу череду в селі і скуповував землю. Утім у 1947 році його як куркуля виселили в Хабаровський край.