Дивина, та й годі: політична реформа після 8 квітня фактично зникла з екранів телевізорів. Якщо в попередні дні ця тема, безперечно, значилася в «темниках» як «важлива й актуальна», центральні канали робили прямі включення з так званого всеукраїнського громадянського форуму на підтримку змін Конституції, про це ж безперервно бубоніли в телесинхронах металурги й учителі, доярки й гінекологи, редактори новин чекали голосування у Верховній Раді як вінця процесу, започаткованого мудрим Президентом і підштовхуваного його вірним канцеляристом, то після четверга — наче заціпило.
У«темниках» як варті висвітлення значилися Великдень та нестабільність в Іраку, ювілей КБ «Південне» і поїздка Кучми по шевченківських місцях. І то добре, якщо якийсь із провладних каналів згадував про провал «більшовицького» голосування як одну з чільних тем тижня хоча б кількома реченнями. У «Вістях тижня» з Миколою Канішевським — підсумковій тижневій аналітичній передачі УТ-1 — автор цих рядків не почув жодної згадки про політреформу. Парадокс? Та ні, швидше, шок, зализування ран, усвідомлення поразки та пауза для обмізковування подальших дій.
Головний кризовий менеджер країни сам переживає кризу. Можна уявити, як переживав Віктор Володимирович недостачу шести голосів при голосуванні за проект 4105 (реєстраційний номер у Мін'юсті — 1674-4), скільки дорогого алкоголю випив, як «шикував» відповідальних за роботу з «хиткими» нардепами. Кусати костюм від Бріоні в районі ліктів варто з подвійною силою, адже для голосування увечері 8 квітня було використано всі ресурси, аж до доставки з лікарні попід руки післяінсультного Адама Чикала та зняття з літака Ганни Антоньєвої. І все одно — значний недобір. Фактично зазнала краху вся риторика Банкової про більшість як коаліцію, котра підтримує два уряди (офіційний — Кабмін і тіньовий — АП), адже, якщо відняти голоси соціалістів та комуністів, залишиться 212. А це вже не більшість — це те, що наразі лишається на тонучому кораблі.
Версія Медведчука, озвучена його «пейджером» у ВР Шуфричем та «барабаном» Гавришем така: «більшовики» чи то не зрозуміли, що за проект виніс на голосування о пів на сьому спікер Литвин, чи то голосувався зовсім не той законопроект, навколо якого було зламано стільки списів. Ці пояснення, які змогла дати влада за такої поганої гри, — курам на сміх, адже виправдовуватися цим — значить, звинувачувати в тупості і депутатів, і Голову парламенту. До того ж, як уже писала «УМ», у перших коментарях той самий координатор більшості Степан Гавриш фактично беззастережно визнав поразку свого табору. Вихиляси почалися потім: мовляв, проект змін Конституції під номером 4105 потрібно переголосувати. За деякими даними, «друга спроба» запланована на 20 квітня. Тоді ще буде не пізно натиснути потрібну кількість кнопок (300), аби перенести на майбутнє всі важелі впливу на ситуацію в країні з Адміністрації Президента, яку готується зайняти Ющенко, до Кабінету Міністрів, де має залишитися носій інтересів чинного режиму в особі Януковича, Кучми абощо. Утім будь-яке голосування — хоч за «резервний» проект Мороза, хоч за 4105 без додатку Мороза, хоч за те саме, що й 8 квітня, — буде однозначно нелегітимним, адже йдеться про претензії на зміни тих самих статей Конституції, які вже намагалися суттєво підкоригувати минулого четверга, а це заборонено самою ж Конституцією. Відтак бажаючі провести політреформу-2 хоч трохи законним шляхом мали б не турбуватися принаймні до квітня 2005-го — поки не спливе рік після першої спроби.
Але ж ми знаємо про схильність наших «режимників» нехтувати будь-якими нормами закону задля досягнення поставленої мети. І, може бути, три сотні голосів таки буде вичавлено, тим паче що фрондери — від давніх друзів Леоніда Даниловича, Олександра Волкова та Леоніда Деркача з сином Андрієм, до «перебіжчиків» із «Нашої України» й сімох інтриганів-«регіоналів» — ось вони, викрили себе. Тут можна застосувати «точечні» удари, адресний тиск, натравити «церберів» на конкретні підприємства. Хоча, як справедливо зазначає Сергій Рахманін у «Дзеркалі тижня», немає жодної гарантії, що після «пристрасної роботи» з цим резервом нової політреформи незгода з ідеями та методами Банкової не проявиться в голосуванні інших «більшовиків». Тих, які все-таки віддають перевагу зберіганню яєць у різних кошиках. А не секрет, що після 8 квітня акції лідера «Нашої України» Віктора Ющенка як майбутнього Президента помітно зросли.
Сценаріїв наступних дій у нинішніх мешканців Банкової, котрі прагнуть зберегти для себе роль «паханів», небагато. За великим рахунком, лише два. Ще раз проштовхувати політреформу через Верховну Раду або поставити на цій справі хрест і поринути у президентську виборчу кампанію з розрахунком виграти її, отримавши нинішні повноваження гаранта. З приводу останнього — як не згадати про явно не випадкове рішення Конституційного Суду щодо можливості третього терміну Леоніда Кучми. А якщо чинний Президент таки дотримається своїх -надцяти обіцянок і не балотуватиметься, то доведеться тішити амбіції людини з двома ходками на зону — Прем'єра Віктора Януковича. Щодо ідеї переголосовувати зміни Конституції, то тут, окрім висновку про нелегітимність цього кроку, є кілька аспектів.
По-перше, спроба вирвати це голосування зубами остаточно доведе власному народові та всьому демократичному світу істинні наміри нинішньої української влади, котра задля свого самозбереження наплює навіть на той Основний закон, який хоче нібито вдосконалити.
По-друге, в цьому випадку опозиція отримає чудову нагоду не лише вдатися до блокування роботи парламенту, а й нарешті пустити в хід аргумент «вулиці», якого так боїться чинна влада. А виборча кампанія на тлі праведного народного хвилювання і з політичними, і з соціальними («спасибі» уряду Януковича) мотивами буде дуже на руку кандидатові від опозиції.
По-третє, схвалення політреформи з другого заходу дасть наступному Президентові, навіть з урізаними повноваженнями, всі підстави через суд дуже легко скасувати результати так званої політреформи як досягнуті неправовим шляхом.
Як тут ще раз не повторити тезу про величезний «облом» Медведчука. Власне, не лише його, а й тих попутників глави АП, котрі склали дивну «політреформенну бригаду» з головним олігархом від влади. Ідеться про Олександра Мороза та Петра Симоненка. З провідником КПУ все зрозуміло — він ще на виборах 1999 року слухняно виконував роль «відтінювача» Кучми для приведення його до влади. Натомість особливо шкода лідера соціалістів. Не знаємо, що там із гонорарами, але в цій «роздачі» ставка Олександра Олександровича, котрий поставив на кін своє реноме, не зіграла. До його честі, Мороз 8 квітня таки робив дещо, аби хоч трохи роз'єднати реальний сенс політреформи (збереження влади нинішніми її носіями) та його власні, загальнодемократичні пояснення цього сенсу. Голова ВР Володимир Литвин поставив на вирішальне голосування якраз проект закону з поправкою Мороза — про те, що зміни Конституції набувають чинності не до, а після президентських виборів. Однак, як би там не було, й за таких умов Сан Санич явно обирав бік Банкової (як він постійно пояснює, аби використати її задля власної мети), а не опозиційних Ющенка й Тимошенко. Мало того, як і «більшовики», визнавши 8-квітневу поразку, лідер Соцпартії готує підгрунтя для повторного голосування змін до Конституції. Він цього принаймні «не виключає». Але тут є одне велике «але». Якщо більшовики кажуть, що минулого четверга голосувався «зовсім не той» проект (а таким його зробив саме додаток Мороза), то, виходить, «тим» має бути чистий 4105. Той самий, за який Мороз не давав голосів соціалістів. Тож тепер для Олександра Олександровича може настати ще один час істини. Насамперед чи братиме він та його фракція участь у заздалегідь незаконному переголосовуванні політреформи? А якщо так (а ми вже маємо досвід фактичного схвалення Сан Саничем «парнокопитного» голосування 24 грудня на позачерговій сесії 3 лютого), то чи відступить Мороз від своїх принципів? Чи пристане до гри Медведчука на правах пересічної «шістки»? Хотілося б вірити, що 60-річний О. О. М. таки дорожить рештками реноме мудрого й морального аксакала...
А поки що, з огляду на сказане, на передній план у будь-якому випадку виходить президентська виборча кампанія. Фактично, «Наша Україна» та БЮТі 8 квітня раділи тому, що вагу посади Президента буде збережено, й ініціатива у «великих перегонах» наразі переходить до опозиції. Попри мовчання телевізійних ягнят-«темників», цікаво буде подивитися, як зросте проти березня квітневий рейтинг Віктора Ющенка. Цікаво буде познайомитися з недавніми «більшовиками», котрі набиватимуться до нього в друзі. Оцінити політтехнологічне змужніння лідера «НУ» та його спроможність розповсюдити свою харизму на більшість регіонів. Цікаво дочекатися визначення особи висуванця на вибори від влади. Подивитися, чи переллє свої політреформенні амбіції у балотування той самий Мороз, підігравши Банковій ще й у цьому.
...8 квітня було таки не звичайним днем. Чим саме — однією зі світлих плям на темному небосхилі політичного сьогодення чи точкою відліку нових перемог демократії — побачимо.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
