Оскільки Україна для українців (у політичному сенсі, звичайно, а не етнічному) залишається напівдержавою, принаймні чимсь недовершеним, недорозвиненим і неповноцінним, то я би означив два рівні національної ідеї.
Перший — це базова, розгорнута в історичному тривалому часі, далекосяжна ідея (мрія) створення багатої, сильної, з власним національним обличчям, демократичної держави Україна. Оскільки ця, мила серцю кожного громадянина України, думка жорстоко скомпрометована сьогоднішньою президентською владою — вона не здатна стати продуктивною, не може об'єднати націю, консолідувати її. Через те сьогодні це лише мрія окремих непохитних патріотів.

Дивина, та й годі: політична реформа після 8 квітня фактично зникла з екранів телевізорів. Якщо в попередні дні ця тема, безперечно, значилася в «темниках» як «важлива й актуальна», центральні канали робили прямі включення з так званого всеукраїнського громадянського форуму на підтримку змін Конституції, про це ж безперервно бубоніли в телесинхронах металурги й учителі, доярки й гінекологи, редактори новин чекали голосування у Верховній Раді як вінця процесу, започаткованого мудрим Президентом і підштовхуваного його вірним канцеляристом, то після четверга — наче заціпило.