Східне«триборство»

17.02.2010
Східне«триборство»

Справжнього мінера з тротиловими шашками СБУ затримала поки що лише у Києві за два дні до виборів. (Фото надане СБУ.)

Цьогорічні вибори в Україні, як це не прикро усвідомлювати, знову продемонстрували партійну заангажованість правоохоронних структур. Особливо помітна вона була на Луганщині: міліція активно вистежувала організовані штабом Януковича «каруселі» й удаваних хворих–«надомників» — а за міліціонерами по п’ятах слідували «прокурорські», вкупі зі співробітниками СБУ. Одне лише втішає: на відміну від 2004–го, «силовики» в цій виборчій кампанії виступали як конкуренти. Уже легше...

 

Виборів не буде, дільницю заміновано

Випадок з анонімними повідомленнями про «мінування» окремих виборчих дільниць із подальшим затриманням «мінера» — яскраве тому підтвердження. Як уже повідомляла «Україна молода», в день повторного голосування — 7 лютого — невідомі особи десять разів телефонували до міліції з повідомленням про закладення вибухівки. Шість разів — у Лисичанську і чотири — в Лутугинському районі. Зрозуміло, що ніякої вибухівки на дільницях правоохоронці так і не знайшли. Ці провокації на кілька годин припинили роботу виборчих дільниць.

І ось 11 лютого прес–служба СБУ повідомила, що телефонного «терориста» таки вдалося затримати днем раніше у Луганську. Виявляється, це колишній міліціонер М., який, накупивши SIM–карток, міняв їх після кожного дзвінка, викидаючи використану. За словами голови СБУ Валентина Наливайченка, згаданий «телефоніст» є активним членом громадської організації «Наш Президент–2010». Що дозволило орієнтованим на Януковича ЗМІ радісно звинуватити у провокаціях штаб Юлії Тимошенко «Донбас». Адже активісти «Нашого Президента–2010» ще з листопада минулого року невтомно закликали голосувати саме за леді Ю., а її діяльність скеровували окремі нардепи від БЮТ на чолі з Наталією Королевською.

Звісно, поки що затримання колишнього «мента» породжує більше запитань, ніж відповідей. Дивує його кричущий непрофесіоналізм, адже ледь не кожен підліток нині знає, що задля того, щоб замести сліди анонімного дзвінка, слід викидати не SIM–картку, а саму «трубу». Принаймні штаб найбагатшої бізнес–леді України, якби робив подібне замовлення, міг би й розщедритися. А якщо громадянин М. діяв за власною ініціативою і пошкодував за дорогим «мобільником» — міг би зателефонувати з першого–ліпшого автомата. До міліції — безплатно. Чому ж він обрав, так би мовити, «середній» шлях?

Аби прояснити ситуацію, автору довелося провести своє невеличке розслідування.

Першим був дзвінок до одного з провідних діячів ГО «Наш Президент–2010», колишнього голови Луганської облдержадміністрації Геннадія Фоменка. Відповідь Геннадія Петровича була трохи приголомшливою: жодні правоохоронні органи не зверталися до цієї громадської організації з якими б то не було запитами. І про затримання своїх членів тут нічого не знають. У штабі «Донбас» теж не змогли пригадати жодного затриманого співробітника, прізвище якого починалося б на М. Узагалі–то луганські «штабісти» Тимошенко багато скаржилися на надмірну увагу до них із боку обласної прокуратури; вони навіть до Генерального прокурора Медведька скаржилися з цього приводу. Але щоб когось затримали...

Не мінував я, вони самі прийшли...

Проте кореспонденту «УМ» таки вдалося знайти цю людину. Причому зовсім не в СІЗО. Павло Іванович Мигаль дійсно працював колись у міліції, дослужився до капітана і звільнився ще 13 років тому — у 1997–му. Потім у його біографії були різні віражі, а сьогодні він працює тренером зі східних єдиноборств.

Як розповів «УМ» сам Павло Іванович, того дня вже після 22–ї години ночі, він почув, як гавкає його собака на дворі. Як був, у спортивному костюмі й у капцях, він пішов до хвіртки. Тут його й «пов’язали» співробітники СБУ. Батька двох дорослих дітей забрали в машину, ледь не загубивши капці. І повезли аж до «мінованого» райцентру Лутугино. За словами мого співрозмовника, на порозі райпрокуратури на нього особисто чекав прокурор району, який заявив, що Павла Івановича запросили, аби повідомити йому, що у справі про мінування дільниць, за ознаками ст.157 КК (перешкоджання здійсненню виборчого права) він проходить як... свідок.

— Я йому сказав, що в наручниках свідків до прокуратури не привозять, і взагалі відмовився підписувати будь–які папери, — зазначив М. у розмові з кореспондентом.

— За даними СБУ, ви є членом громадської організації «Наш Президент–2010». Це так? — запитую в Мигаля.

— Я — віруюча людина і в жодних партіях або громадських організаціях не перебуваю. І, повірте мені, ні я, ані мої сини нікому ні про які мінування не дзвонили.

— А ви якимось чином пов’язані з Лутугинським районом?

— Так, я ж у пана Пригеби заступником три роки працював. Разом із копанками боролися...

От тепер усе більш–менш стало на свої місця. Зауважимо, що луганський підприємець Григорій Пригеба є одним із найактивніших місцевих прихильників Юлії Тимошенко. У цій кампанії він саме очолював її Лутугинський районний штаб. Очевидно, його направили сюди як людину, яка після Помаранчевої революції очолила цей район і довго залишалася на посаді навіть після того, як Віктор Янукович повернувся до прем’єрського крісла у 2006 році. Дійсно, боротьба з копанками була одним із його гасел під час перебування в Лутугиному, та й своє подальше звільнення з посади він пояснював інтригами тих, хто ті копанки «кришував». Можна навіть стверджувати, що в ті часи наймасштабні викриття в цій галузі «локалізувалися» саме в Лутугинському районі.

У «сухому залишку» можна констатувати, що громадянин Мигаль, як людина з оточення пана Пригеби, так ніким і не затриманий, його невдовзі відпустили. Крім того, він навіть не має статусу підозрюваного у справі про перешкоджання здійсненню виборчого права. Принаймні поки що. Залишається вірогідність того, що СБУ мала на увазі якогось іншого екс–міліціонера М. (нагадаю, члена громадської організації «Наш Президент–2010»), однак слабка. Після того як кореспондент «УМ» зателефонував до Управління СБУ в Луганській області і виклав усе, що йому стало відомо стосовно інциденту, на тому кінці дроту практично визнали, що насправді нікого поки що не затримували. Утім при цьому було додано: до закінчення слідства коментувати окремі його епізоди їм би не хотілося.

  • «Термінатор» згадав усе

    Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>

  • Кримінальний талант

    Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>

  • Шанс для невинних

    Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>

  • «Хорте», тримайся!

    Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>