Ви звикли до ярма, шановні.
В задумі серце не болить.
Чи то своє ярмо, чи зовні...
Аби, як кажуть, добре жить.
Так довго нищилось коріння.
Сьогодні це — найбільша з бід,
Модифіковане насіння
Привносять в генетичний рід.
Чому зника бажання волі?
Героїки держави слід
Втрачається у чистім полі
Наш український родовід,
Козацтво, Січ, Дніпра пороги,
Із люльки тютюновий дим —
Це все нам, братчики, від Бога,
Тому є рідним і святим.
Не вберегти свою культуру,
Цуратись мови прабатьків.
Вклонивши голови, понуро
Іти, як вівці, знову в хлів?
Нас час не вчить. Літа минають.
Скорбота в душу торить шлях.
А звідтам кличуть та волають:
«Убережіть державний дах!
Ми клали голови, кров лили
Та боронили рідний край.
Тут, в цій землі, наші могили,
а це святе — запам’ятай!»