Українцям укотре намагаються нав’язати гасло «Ядерна зброя робить рівними народи», побудоване на брутальній тезі «Кольт зробив рівними людей» («Україна молода» від 26 січня 2010 року). У людей культурних, освічених, відповідальних за майбутнє не лише своїх дітей, а й усього нашого дому–прихистку у Всесвіті — планети Земля — цілком природно виникає запитання: кому ж примарилася українська захисна парасоля у вигляді ядерної зброї — сучасного варіанта ломаки печерної людини для добування їжі та завоювання територій?
Агов, панове, схаменіться — на дворі третє тисячоліття! Чи ще є в когось бажання повернутися на кілька десятків років назад у «старий добрий» совково–імперський світ із його марнославством та пихатими твердженнями на кшталт: «У нас усе найкраще, найправильніше, найнадійніше»? Саме бажання бути винятковими та вищими за інші країни призвело свого часу до небезпечного протистояння двох систем, коли людство стояло на межі, за якою майбутнє могло не настати. Та ось планета полегшено зітхнула: після розпаду СРСР зникли умови протистояння, і, значить, зникла й загроза всьому живому на Землі. Бог подарував землянам унікальну ситуацію, яка спроможна була змінити перебіг історії на краще, коли хтось мав прийняти відповідальне, хоча, на перший погляд, якоюсь мірою ризиковане рішення: на власному прикладі довести всьому світові, що заради мирного, цивілізованого співіснування від ядерної зброї відмовитися можна! І саме наша молода незалежна держава стала таким прикладом, використавши унікальний історичний момент істини. Істини, велич якої вимірюється величчю Світового Розуму...
Відомо: хто шукає собі ворогів, той їх знаходить. Тож, панове, може, годі вкотре випробовувати долю, ганяючись за привидами минулого? Чи не краще спрямувати зусилля на встановлення дружніх та взаємовигідних відносин із науковцями, бізнесменами, творчою інтелігенцією з інших країн?
Ще один вагомий аргумент проти повернення ядерної парасолі — це цілковита незрілість нашої політичної еліти, представники якої активно шукають ворогів не зовнішніх, а внутрішніх, тобто серед своїх же співвітчизників. Чи можна їм довірити ядерний арсенал? Питання риторичне.
Наостанок — запитання до тих, хто ототожнює безпеку країни з володінням ядерною зброєю. Припустимо, що така зброя у вас є. Припустимо також, що і ворога ви таки відшукали. Чи готові ви у разі його агресії застосувати ядерний потенціал (звісно, не на своїй території), наперед знаючи, що загинуть мільйони ні в чому не винних людей? Питання — зі сфери християнської моралі...
Не пошук ворогів, а розширення кола друзів принесе Україні шану світу. Наша парасоля має бути не ядерно–чорною, а дружньо–веселковою, корисною та надійною.