Удавнину Великдень був одним із традиційних свят на пошану сонця. Люди колись вважали, що небесні світила — то очі божеств. У міфологічному світогляді світло символізує зрячість і правду, а темрява, ніч, туман є своєрідними синонімами сліпоти і кривди. З першим ранковим променем, за повір'ям, знищується вплив злих духів. Отож сонце позначає знання, справедливість, милосердя, переможця зла.
Прийнявши християнство, наш народ отримав змогу осягти ще один символічний щабель весняного свята: у Воскресінні Христовому ми бачимо перемогу життя над гріхом і смертю. Спаситель казав: «Я — світло світу». Але Його світло — внутрішнє, духовне. Сонце у християнстві — знак триєдиного Бога. Вогонь — це Бог Отець. Світло, яке народжується від отця, — Христос — це світло істини, що являє нам Отця так само, як світло являє сонце. Тепло — це Дух Святий, ми його не бачимо, але відчуваємо.
Християнські храми будують зверненими на схід, віруючі моляться, ставши обличчям до сходу, покуть в оселях влаштовують також у бік сходу сонця. Великий князь Володимир Мономах у своєму «Поученні нащадкам» навчає: «Щоб не застало вас сонце в постелі. Віддавши ранішню похвалу Богові, а потім світанковому сонцю, й побачивши сонце, прославте Бога з радістю і промовте: «Просвіти очі мої, Христе Боже, дав мені єси світ твій красний».
Про те, чому день Воскресiння Христового в Україні зветься Великоднем, є кілька легенд. Старші люди кажуть, що того дня, як воскрес Христос, сонце з радості не заходило і день був дуже довгим (великим), тому й назвали його Великдень. Інші люди кажуть, що в той час, коли Христос родився, дуже світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім скласти докупи, щоб був один тодішній. Тоді, було, як зійде сонце у неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розіп'яли Христа — дні поменшали. Тепер тільки царські ворота у церкві розчинені навстіж сім днів у великодній час, на згадку про ті довгі дні. Ось чому день Воскресіння і називається великим. А ще кажуть, що на Великдень уранці сонце «грає» — переливається всіма барвами веселки. Декому навіть вдавалося це побачити... На Великдень схід сонця зустрічають урочисто, відчиняють у хатах вікна й двері, аби до оселі зайшло світло.
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
