За великим рахунком, залаштункові ознаки виборів будь-якого рівня дуже схожі: інтриги, щедрі на обіцянки конкуренти, змагання піарщиків, які сумлінно відпрацьовують свої гонорари... Пройшовши не одну таку подію, ми вже навіть починаємо підозріло ставитися до тих претендентів на нашу увагу, які ігнорують бодай щось із такого звичного супроводу. Вибори ректора Національної музичної консерваторії імені Чайковського, які відбулися нещодавно, напевне, загальноприйнятій схемі відповідали частково — на піар люди мистецтва грошей не мають, зате на емоціях економити не звикли. Та й інтриги тут не бракувало — вибори ректора академії проходили на тлі чуток про те, що сам навчальний заклад, який минулого року відзначав 90-річний ювілей, відселять кудись на околицю міста, у нове приміщення, а цей будинок, у центрі Києва, слугуватиме зовсім іншим, практичнішим, інтересам.

Надзвичайно приємна, мила, елегантна й вишукана — коли дивлюся на цю жінку, то радію, що вона так яскраво виділяється з рядів «старої гвардії» — затаврованої радянським буттям, приниженої сьогоднішнім безгрошів'ям, яка вже не може (чи не хоче?) вирватися з полону тотальної критики всіх і вся. Лариса Іванівна Крушельницька не те що покликана, вона свідомо взялася за нелегку роботу усунення generation gap (прірви поколінь) між нинішніми і прийдешніми. Вона й сама зізнається, що взятися за перо її змусило бажання поспілкуватися з молоддю, донести їй правду про історію Галичини XX століття, спростувати стереотип про галичан як «ворогів» Східної України. «З надією на розумне покоління», — такий автограф подарувала мені Лариса Іванівна разом з книгою живих спогадів, яким, як на мене, не дуже пасує важке слово «мемуари».

Викладачі театральних, та й не тільки, ВНЗ уже передчувають нову хвилю «енок» у журналах. Адже хто з молодих і схиблених на мистецтві людей не захоче подивитися свіжі чеські фільми? Так, це знову той самий фестиваль «Дні чеського кіно», який минулого року привозив фільми про «празьку весну». За традицією, він проходить у кінотеатрі «Жовтень». Усього за 13 гривень (порівняйте: квитки на «Дні японського кіно», які нещодавно закінчилися, коштували 25) вам пропонують новинки чеського кіновиробництва. Режисери, заявлені в цьогорічних Днях, — це покоління хіпі, яке курило траву, слухало регі і мріяло про геніальне.

24-серійне продовження вітчизняної «мильної опери» про палке кохання султана Сулеймана і Роксолани ми побачимо лише через рік: як з'ясувалося, фільм на українські екрани не пустило керівництво Укртелефільму.
Право подивитися продовження популярного в народі телесеріалу про рогатинську дівчину, яка стала першою леді Османської імперії, мало належати українському глядачеві — це наша історія, «свої» актори, та й давно вже обіцяли наші «кіношники» відзняти розв'язку. А вийшло якось непатріотично: наші рідні актори на «дегустацію» новинку спершу повезли до Росії. Український же глядач глянути на 24-серійне продовження вітчизняної «мильної опери» про палке кохання Сулеймана і Роксолани зможе лише через рік.