У тому що омріяна Медведчуком й оспівана Кучмою політреформа не пройшла, є чимала заслуга попередника Віктора Володимировича на посаді адміністратора Леоніда Даниловича, а нині Голови Верховної Ради Володимира Литвина. Ні, сам спікер за зміни до Конституції чесно голосував, як, мабуть, і обіцяв своєму колишньому шефові. Але навряд чи хтось із «більшовицьких» поводирів передбачав, що Литвин так жорстко дотримається вимог опозиції про оголошення списку відсутніх на засіданні депутатів.

По-нашому, це — шок. Саме так можна охрестити той стан, у якому перебували після четвергового голосування за зміни до Конституції «більшовики», точніше їхні парламентські керманичі. А ще точніше — позапарламентський керівник і натхненник політреформи, провал якої став його грандіозною поразкою. Але у прострації Віктор Медведчук перебував недовго. Щоправда, поки головний адміністратор України приходив до тями, дехто з його підопічних серйозно проштрафився.

Як влучно пригадав колега з «Української правди» Сергій Лещенко, вся ця «бодяга» з так званою «конституційною реформою» бере початок ще з дня виборів цієї Верховної Ради — 31 березня 2002 року, коли було оголошено про перемогу «Нашої України» з величезним відривом за партійними списками, Віктор Ющенко вiдтак став беззаперечним фаворитом президентських виборів-2004, а лідер СДПУ(о) Віктор Медведчук, котрий тоді ще навіть не був «кризовим менеджером» всеукраїнського калібру, фактично пообіцяв: «Я зроблю все, щоб ажіотаж навколо посади Президента не був таким значним».