Розмовляти українською неконституційно?

Російській мові — скрізь у нас дорога, в тому числі й у галасливих шкільних коридорах. Учора Конституційний Суд України оприлюднив ухвалене напередодні рішення про те, чи відповідає Конституції Постанова уряду № 1033 «Про внесення змін до Положення про загальноосвітній навчальний заклад». І дійшов висновку: ні, не відповідає! Нагадаємо, що ця постанова, ухвалена Кабміном 30 вересня минулого року, зобов’язувала вчителів державних та комунальних загальноосвітніх навчальних закладів спілкуватися українською в робочий час. Але декому здалося, що це порушує права російськомовних учителів. Відтак 52 народні депутати кинулися нібито захищати «велику і могутню» в Конституційний Суд.

Рішення КС скасовує пункт 46–1 вищезгаданої постанови. Але визнає конституційним пункт 24–1. Це означає, що мовою навчально–виховного процесу все ж залишається українська, але поза заняттями вчителі можуть спілкуватися тією мовою, яка їм більше до вподоби. «У цій частині Кабінет Міністрів узяв на себе повноваження вирішувати проблеми, які вирішуються законодавчо, тобто Верховною Радою. У цьому КС побачив перевищення повноважень Кабміном», — пояснив суддя–доповідач, голова Конституційного Суду Андрій Стрижак.

«Рішення КС є остаточним і оскарженню не підлягає, — каже «УМ» юрист громадського руху «Не будь байдужим!» Юрій Фартушний. — Хоча голова Конституційного Суду й запевняє, що рішення неполітичне, але насправді політики в мовному питанні сьогодні аж надто багато. Мотивуючи своє рішення, КС визнає, що до повноважень Кабміну належить забезпечення проведення політики щодо всебічного розвитку і функціонування державної мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України та відповідно створення умов для вільного розвитку мов корінних народів і нац­меншин. Водночас у питанні застосування мови вчителями в робочий час КС каже протилежне, мовляв, Кабмін вийшов за рамки своєї компетенції... Очевидно, що тепер доведеться починати все з нуля. І якщо Конституційний Суд хоче, щоб це було прописано в законі, будемо робити все можливе, щоб цю норму було законодавчо закріплено».

Прикметно, що ініціаторами подання в Конституційний Суд стали не обурені постановою вчителі, а народні депутати. Жодного вчителя не оштрафували за невиконання постанови і тим більше не звільнили. Як розповіла «УМ» учителька Київської школи №127, яка не побажала назватися, ніяких незручностей ця постанова не завдавала: перевірок не було, піймати на слові ніхто не намагався. Та в цьому й не було потреби — з батьками й учнями тут і раніше спілкувалися українською, адже це навчальний заклад із поглибленим вивченням рідної мови. На жаль, така ситуація — далеко не в кожній школі.

«Я побував у кількох десятках столичних шкіл, — каже волонтер руху «Не будь байдужим» Павло Подобєд, — і враження про ці так звані українські школи у мене склалися не найкращі. Доводилося спостерігати й таку картину: до вчительки українською мовою звертається школяр, а вона йому відповідає російською».

Не менше обурив випадок у школі № 97 ім. Олени Теліги. У холі висить портрет Теліги, поруч — прапори України та ОУН. Питаю директора, чи чули в школі про постанову: «Слишалі, прєкрасноє постановлєніє!» У цій же школі запитав у вчительки в коридорі, де вбиральня, а у відповідь почув: «А что ето такоє?». Не раз був свідком, коли зі мною директор розмовляє українською, але коли його відволікає педагог або учень — одразу ж переходить на російську. І такі профанація та лицемірство — на кожному кроці.»

КОМЕНТАР ІЗ ПРИВОДУ

Юрій Кононенко, завідувач сектору сприяння освіті рідною мовою МОН України

— Листів від педагогів, які були б обурені цією постановою, ми не отримували. Насправді в ній не було нічого нового. Згідно з законодавством, навчально–виховний процес в українських школах відбувається українською, а в школах нацменшин — українською та мовами нацменшин. Навчальний процес здійснює вчитель. Тож ідея була така, що не тільки саме навчання мусить відбуватися відповідними мовами, а й той, хто його проводить, має ними розмовляти. Це все у нас законодавчо закріплено ще в 1989 році, коли був ухвалений закон про мови в УРСР з урахуванням рішення КС від 1999 року про порядок вживання мов у навчальному процесі. На мій погляд, ця постанова взагалі мала технічний характер, бо в «Положення про загальноосвітній навчальний заклад» вона вносила зміни відповідно до законодавства.