Малечі й не снилося...

Про це не прийнято говорити ні на кухнях, ні у високих чиновницьких кабінетах. Але від того реальність не змінюється: в Україні існують і діти як товар, і дитяча проституція, і дитяча порнографія. І непокарані збоченці. Вітчизняні правозахисники б’ють на сполох: випадки сексуального насильства над дітьми частішають у «нормальних» родинах, і боротися проти цього жахливого явища складно. «Суспільство має зрозуміти, що секс — це добре. Але секс із дітьми — це страшний злочин», — кажуть експерти. Психологи ж радять: будьте уважними до власних дітей і небайдужими до чужих. Адже ніхто не знає, що коїться в голові ваших сусідів...

8% опитаних дітей займалися сексом за гроші

Сергію було 10 років, коли з ним трапилася та історія. «Наш клас відпочивав у санаторії разом з учителем історії, — згадує Сергій. — Саме під час тихої години я прокинувся і побачив, що Володимир Іванович сидить на моєму ліжку, а руки його порпаються в моїх... трусах. Я злякався і вирішив зробити вигляд, що сплю... Я не знав, як реагувати. Згодом учитель вийшов із кімнати, а в мене колотилося серце від страху і жаху... Я не вірив, що таке може бути». Із того часу пройшло вже 20 років, а Сергій досі неохоче згадує той випадок — про вчителя–збоченця він нікому не розказував. Про таке мовчать. Володимир Іванович був знаним істориком в області, шанованою людиною... Хто б міг подумати?

Про те, що в Україні (як і в усьому світі) над дітьми здійснюють сексуальне насильство, зрозуміло всім. Однак жодної статистики, жодних «масштабів» цієї проблеми ніхто з експертів не наважиться оприлюднити — цей злочин прихований. Жертви рідко говорять про своїх кривдників, а ті ще рідше отримують по заслугах.

Бодай якось дослідити проблему сексуального насильства над дітьми в Україні нещодавно взявся Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) — для нього Центр соціальних експертиз Інституту соціології НАН України провів соціологічне дослідження й оцінку масштабів продажу дітей, дитячої проституції та порнографії. Опитано було 1000 дітлахів, вивчено 40 життєвих дитячих драм — переважно йшлося про безпритульних дітей, вихованців інтернатів та дитячих будинків, дітей із неблагополучних родин. Адже саме вони є найбільш уразливі до будь–який проявів насильства.

Результати опитувань змушують замислитися. За словами кандидата соціологічних наук, експерта Центру соціологічних експертиз НАН України Лідії Амджадин, опитування дітей 14–18 років виявило, що 11 % з них показували своє голе тіло, майже стільки ж дозволяли торкнутися до нього, а майже 8% займалися сексом за гроші, понад 3 % опитаних дітей погоджувалися сфотографуватися або знятися у фільмі в оголеному вигляді.

Діти стверджують, що дорослі (сестри–брати, «п’яні мамині друзі», працівники ринків, вокзалів, «далекобійники» і «серйозні дяді») їм роблять пропозиції сексуального характеру. Принаймні 10,5% опитаних дітей у віці 6–13 років отримували пропозиції показати голе тіло, 5% — зайнятися сексом, 2% — сфотографуватися чи знятися у фільмі в оголеному вигляді.

Чому діти погоджуються на подібні пропозиції? Одні, як стверджують соцілоги, просто потребують грошей (і в такий спосіб навіть часто утримують родину), другі — шукають гострих відчуттів та «дорослого життя», треті — мають психічні розлади, залежності або вже ставали жертвами насильства. Інших же просто дурять чи ґвалтують.

Причому якщо раніше до групи ризику входили переважно дівчатка, то тепер жертвами сексуального насильства стають і хлопчики. І найбільше серед них дітей віком від 13 років (хоча й нерідко потерпають від наруги над збоченцями і малюки 7—9 років). І ще одна тенденція останніх років: до проституції все частіше залучаються діти з заможних родин, а сексуальне насильство потроху «перебирається» у «родинне вогнище». Причому, за словами Лідії Амджадин, вивчивши життєві історії дітей, фахівці дійшли висновку: найчастіше насильства в сім’ї діти зазнають від вітчима та старших братів чи сестер (причому значно частіше, ніж від чужих людей «з вулиці»). Часто опитані діти в інтернатах зізнавалися, що прохання роздягтися і дозволити помацати оголене тіло вони отримували від вихователів. Нерідко знущаються в інтернатах над дітьми й старші вихованці. До речі, під час опитування у деяких дитячих будинках соціологам узагалі забороняли говорити з дітьми на «слизьку» тему.

Батьки — за самосуд

На думку представника ЮНІСЕФ в Україні Юкіе Мокуо, проблема сексуального насильства над дітьми в Україні — досить масштабна і вимагає негайних дій з боку влади, суспільства. А боротися з цим явищем зовсім непросто: за оцінками експертів, порноіндустрія в Україні щороку приносить прибутку щонайменше на 100 мільйонів доларів. Левову частку доходу становить і дитяче порно. Де великі гроші — там і сильні «покровителі». Інше замкнене коло: довести злочин сексуального характеру проти дитини дуже складно — потерпілі не хочуть спілкуватися з правоохоронними органами (відтак і кількість звернень щороку обмежується кількома десятками на всю Україну). З одного боку, мовчать, бо соромно, з іншого — не вірять у покарання і не довіряють державним інституціям. До речі, опитування батьків засвідчило, що переважна більшість із них краще вчинила б самосуд над злочинцем, який завдав дитині сексуальної травми, аніж звернувся до правоохоронців по допомогу.

«Нерідко діти, яких використовують у виготовленні порнографічної продукції, взагалі не вважають це експлуатацією, насильством, — каже Катерина Левченко, радник міністра внутрішніх справ України, президент центру «Ла Страда–Україна». — Вони не бачать у цьому нічого поганого. Адже якщо дитину били впродовж усього життя у сім’ї, то фотографування в оголеному вигляді здається їм безневинною забавкою. А тим більше, якщо після цього дають цукерки, гроші, годують. І оце толерантне ставлення самих дітей і суспільства до подібних злочинів — найстрашніша річ».

В Україні немає й належної системи реабілітації жертв сексуального насильства (а діти ж отримують травму на все життя!), не вистачає фахівців та організацій, які допомагали б постраждалим дітям, уміли делікатно підійти до проблеми. Медичні заклади, які виявляють подібне насильство над дітьми, воліють не втручатися і не реагують належним чином, кажуть фахівці. Не існує у нашому законодавстві й «погляду» на дитину як сексуального агресора. Що робити з такими «дітками», як їх виправляти?

Ми маємо цілий клубок проблем, які безпосередньо впливають на поширення сексуального насильства над дітьми. По–перше, велика кількість кризових родин, бездоглядних дітей, які є «під прицілом». (Водночас чимало любителів дитячої порнографії — небідні люди, отож економічний рівень життя в країні — не визначальний фактор).

«Найнебезпечніше, що родина втрачає основну виховну функцію, а батьки усуваються від неї, — каже Катерина Левченко. — Ми спостерігаємо й байдужість школи — вчителі не готові до обговорення подібних тем із дитиною. І проблема сексуального виховання стоїть дуже гостро. Бо в суспільстві має бути чітке розуміння того, що секс — це добре, а секс із дитиною — це злочин. Суспільство має розуміти, що дитина — це людина до 18 років. А у нас якраз на такому нерозумінні будується багато соціальних іміджів — у рекламі, наприклад, ЗМІ. Обов’язково потрібно говорити і про дозвілля дітей — як вони його проводять?».

Окрема розмова — покарання за сексуальні злочини проти дітей. У нашій дер­жаві відповідальність за них значно легша, ніж у цивілізованому світі. У США, Європі за такі збочення можна отримати довічне ув’язнення, у деяких країнах педофілів примусово каструють хімічним способом. У нас же продавець дитячих тіл може відбутися... умовним покаранням (у «найкращому разі» — трьома–п’ятьма роками позбавленням волі) й розраховувати на дострокове звільнення.