Олексій Архипов.
На географічних картах давньоримського вченого Клавдія Птоломея світ не такий, як зараз. Скажімо, Сахара та Аравійська пустеля наскрізь пронизані широкими руслами річок та басейнами озер і, з усього видно, квітнуть буйним цвітом. А теперішня територія України, наприклад, закута у панцир доісторичного льодовика або вкрита підталими моренами. Власне, тут якраз немає нічого дивного — клімат на Землі змінювався не раз, тому пустельні метаморфози для науковців давно не новина. Проблема в іншому. Карти цього географа настільки точні, ємкі й глобальні, що не могли бути створені представниками жодної з відомих цивілізацій, які мешкали на Землі у періоди, коли Сахара була зеленою. А відтак пошук першоджерела може принести людству нове розуміння земної історії.
Доцент Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна Олексій Архипов, будучи професійним астрономом, а не істориком чи географом, своє картографічне дослідження почав завдяки простій цікавості любителя таємниць. На одному з інтернет–сайтів він якось побачив карту Птоломея з написом «Зелена Сахара» і спробував відшукати першоджерела, які допомогли древньому вченому відтворити картину набагато давнішого світу. Річ у тім, що найбільша африканська пустеля зеленіла щонайменше п’ять разів упродовж останніх півмільйона років, але жоден із цих періодів і близько не збігається з часом життя Клавдія Птоломея. Тобто у другому столітті нашої ери, коли створював свої карти географ, східна Сахара була вкрита сухими пісками щонайменше 4 тисячоліття поспіль. Тому звідки у нього з’явилися точні дані про протяжність багатокілометрових рік її територією у більш сиву давнину, сказати важко. Судячи з історичних фактів, які дійшли до нашого часу, навіть в останній зелений період африканської пустелі там мешкали племена, що навряд чи володіли грамотою. Чекати ж від них інтелектуальної праці у вигляді досконалих карт, якими навіть після Птоломея майже півтора тисячоліття користувалися географи, бо не було більш досконалого матеріалу, — і поготів складно. Але якщо не вони, то хто тоді?
Можна, звичайно, припустити, що географу зелена Сахара просто примарилась після прочитання історичних довідок, і він, окрилений польотом власної уяви, створив масштабний план фантастичного світу. Але подібні гіпотези скептиків переконливо спростовують нові дослідження науковців. Олексій Архипов каже, що у 2007 році вчені за допомогою орбітальних радарів Спейс Шаттла та супутника Радарсат–1 виявили в Африці суху улоговину гігантського палеоозера, яке фактично збігається з таким же водним басейном на карті Птоломея. «Це озеро зараз засипане пісками, — каже дослідник. — І лише радіохвилі змогли їх просвітити. Завдяки цьому ми бачимо древню берегову смугу і гладеньке дно площею 30 750 кв. км. Усе знаходиться в провінції Північний Дарфур у Судані. Тобто приблизно там, де зобразив Хельнідські болота Птоломей. За 600 км на південь від Тріполі знаходиться берег іншого древнього озера–моря Фіццан, яке остаточно зникло шість тисячоліть тому, але згадується у праці давньоримського вченого Плінія Старшого. Гігантська транс–Сахарська ріка на території сучасної Лівії, довжиною приблизно тисячу км та водостоком більша за Ніл, навряд чи є вигадкою Птоломея, бо вона зображена також на сучасних геологічних картах сухих русел Сахари й добре помітна на знімках із Космосу. Тобто йдеться, за великим рахунком, про доісторичну річкову систему в районі центральної та східної Сахари, яку з великою точністю відтворив на своїх картах давньоримський географ».
Те ж саме можна сказати і про Аравійську пустелю, яку на картах усе того ж автора пронизують багатокілометрові річки та їхні притоки. Ці дані теж недавно були підтверджені знімками з Космосу.
Перелік водних об’єктів, які давно зникли з лиця Землі, проте залишилися на древніх картах і фіксуються тепер за допомогою космічних технологій, можна завдяки інформації Олексія Архипова продовжувати й далі. Наприклад, існують не менш інтригуючі карти, які згадували інші дослідники. Скажімо, у 1929 році була знайдена мапа адмірала Пірі Рейса, створена ним чотири століття тому. На ній зображене північне узбережжя Антарктиди у період, коли та ще не була вкрита суцільним льодом.
Американський професор Чарльз Хепгуд у 1960 році звернувся на адресу військово–повітряних сил США, аби там підтвердили чи спростували припущення, що на цій мапі зображено саме Антарктиду. Відповідь була позитивною. «Географічні деталі у нижній частині карти добре узгоджуються з результатами сейсмологічного дослідження крижаної шапки, зробленого шведсько–британською експедицією у 1949 році. Це означає, що берегову лінію нанесли на карту до того, як вона була вкрита льодом», — відписали військові експерти, додавши при цьому, що навіть не здогадуються, в який спосіб Пірі Рейсу в 1513 році вдалося закартографувати Антарктиду такою, якою вона була в один зі своїх доісторичних періодів. Це дивно й тому, що офіційною датою відкриття згаданого материка вважається 1818 рік!
До речі, землю, що нагадує Антарктиду, зобразили на своїх мапах у 1531 та 1569 роках французький географ Оронтеус Фініус і найвідоміший картограф XVI століття Герард Меркатор. А через два століття по тому свою карту загадкового материка без крижаного панцира надрукував дійсний член французької академії наук Філіп Буаше. В його роботі була наведена топографія всього континенту, про яку вчені не мали уяви до проведення сейсмологічних досліджень... у 1958 році. Тобто складається враження, що карти відомих науковців є копіями ще більш древніх карт, які були виготовлені на дуже високому технічному рівні. Це могло бути і 250 тисяч років тому, і шість або, скажімо, чотири. Тобто в один із періодів, коли в районі Сахари та Антарктиди був теплий вологий клімат і буяло життя.
Пошук авторів доісторичних карт поки що породив лише дві гіпотези. «Їх могла створити або ще не відома древня цивілізація високого рівня розвитку, яку абсолютно неможливо зіставити з палеолітичними мисливцями, — робить висновок Олексій Архипов. — Або це — фотографії з космосу». На запитання «УМ», якій версії віддає перевагу особисто він, дослідник відповів по–філософськи: «Це справа особистих уподобань. Я думаю, що 250 тисяч років тому, власне, і гомо сапієнс не було як виду, бо той з’явився десь приблизно 140 тисяч років тому. А от чийсь візит справді не виключений».
Версію про відвідування Землі представниками позаземних цивілізацій не відкидає і доцент Національного університету імені В. Н. Каразіна Микола Макаровський. Той факт, що територія України на картах Птоломея вкрита льодовиком, з його точки зору, переконливо доводить бодай таку просту істину: в подібних суворих умовах проблемним є вже навіть саме життя, тому про розвиток цивілізації, якій би було під силу створити такого рівня карту своєї місцевості, не може бути й мови. «Льодовик — це серйозно, — каже він. — Це кілометрової висоти обрив, що, мов праскою, прогладжує усе навколо. Якщо в цьому районі й була якась цивілізація, то її просто змело». З іншого боку, розмірковує науковець, в історії збереглося чимало фактів, коли в тому чи іншому куточку світу з якогось дива раптом з’являлася унікальна для того часу зрошувальна система або, скажімо, на місці примітивного поселення виростало місто з кам’яними спорудами. Ці прогресивні стрибки, на думку Миколи Макаровського, можна пояснити у тому числі й контактами з представниками інопланетних цивілізацій, які прибували на Землю з метою досліджень і передавали землянам певні знання. Древні карти теж можуть бути їхніми, бо надто вже подібні до плану місцевості, побаченого з висоти.
Таємницю походження древнього картографічного спадку намагається розгадати вже далеко не одне покоління дослідників. Серед них є чимало науковців, які авторство унікальних мап приписують жителям міфічної Атлантиди. Наразі офіційно вважається, що такого материка в природі не існувало, бо жодне з проведених обстежень дна Атлантичного океану (місця, де, згідно з існуючим повір’ям, пішла під воду ця дивовижна земля) його залишків не виявило. Водночас уже згаданий Чарльз Хепгуд запевняв, що Атлантида не знайшлася досі лише тому, що її не там шукають. За його версією, десь приблизно за 10 тисяч років до нашої ери на планеті стався грандіозний зсув земної кори, який буквально відніс теперішню Антарктиду з помірних широт у бік Південного полюсу. Тож цілком можливо, що таємнича Атлантида і є теперішнім крижаним материком.
У свою чергу, древньоєгипетські міфи розповідають про появу на цій землі так званого Тота, бога Місяця, який прибув із заходу, як вважають атлантологи, із затонулого материка і завдяки своїм знанням та мудрості зумів підняти місцеві дикі племена до рівня розвиненої цивілізації. Основи свого вчення він виклав на так званих «Смарагдових скрижалях» (згідно з повір’ям, їх знайшов Олександр Македонський) та в численних книгах, що тривалий час зберігалися у відомій Олександрійській бібліотеці. В її стінах багато працював і Клавдій Птоломей, що не може не наводити на певні думки. А як усе було насправді, напевно, покаже лише час завдяки розвитку новітніх технологій. У тому числі й космічних. І тоді, розкривши таємницю походження древніх карт, ми, можливо, зовсім по–іншому подивимося на земну історію і більш глибоко зрозуміємо природу самої людини. Принаймні вчення Тота, що дало початок відомій філософській течії під назвою «герметизм», до цього спонукає найактивнішим чином.
Знання, які людина повинна засвоїти, множаться у геометричній прогресії. Чи здатен наш мозок витримати такі навантаження? А може, він уже досяг піку свого розвитку і радіє, що новітні технології забирають на себе частину його функцій? >>
У радянські часи Всесвітній день авіації та космонавтики відзначали справно. Власне, у той час усі досягнення, пов’язані чи то з польотом у космос, чи то з появою нового літака, прирівнювались мало не до державних свят. Сьогодні цю дату також відзначають, проте масштаб суттєво зменшився. Чи розвивається авіація та космонавтика сьогодні? >>
Фахівці навчально-наукового центру «Небесна долина», що діє у Вінницькому національному технічному університеті, передали військовослужбовцям розвідувального підрозділу, який виконує завдання в зоні бойових дій на сході України, безпілотний розвідувальний комплекс власної розробки. >>
Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. >>
