Пішов у жито...

Його вже давно ніхто не бачив, він категорично відмовлявся зустрічатися з журналістами й наказував агентам пильно стежити за тим, щоб жодна його цитата випадково не проскочила у пресу. Але він був, він завжди існував десь там — таємничий аксакал у своїй ретельно прихованій від чужих очей цитаделі. Коли в четвер увечері інформаційні стрічки вибухнули повідомленнями про смерть Джерома Селінджера, в літературному ефірі утворився вакуум, який не затягнеться вже ніколи. В цю чорну діру провалилася ціла епоха — епоха Того–хто–ловив–дітей–у–житі. Тепер бігати над прірвою стане значно небезпечніше...

Півсторіччя писав «у стіл»

Як розповів газеті «Нью–Йорк таймз» син письменника, Джером Девід Селінджер помер природною смертю у своєму будинку в місті Корніш на північному заході США. У цьому оточеному високим парканом обійсті Селін­джер, якому 1 січня виповнився 91 рік, фактично безвилазно провів майже півстоліття. Як запевняють його рідні, майже весь час відлюдник щось писав, але категорично забороняв видавати написане — остання його книжка була опублікована 1965 року. Перевидавати все, що написав до 1948–го, письменник також не дозволяв. Іще раніше він якось зізнався, що, коли виходить його книжка, почувається так, ніби його змусили «пройтися по Медісон–авеню зі спущеними штанами».

Син єврея й ірландки

Син заможного американського єврея Соломона Селінджера й католички Мері, яка прийняла іудаїзм і намагалася не згадувати про своє ірландсько–шотландське коріння, почав писати досить рано. З 1940 року його оповідання друкували літературні часописи. Щоправда, перша популярність прийшла аж у 1948–му, з оповіданням «Добре ловиться рибка–бананка».

Відомою є збірка Селінджера «Дев’ять оповідань», але справжню славу й визнання йому приніс опублікований 1951 року роман «Над прірвою у житі». Він міг би стати початком блискучої кар’єри, а став її завершенням. З іншого боку, хтозна, чи здобув би цей твір таке визнання, якби не раптовий відхід автора від публічного життя? Адже провалля між «добрим» та «геніальним» у літературі інколи буває значно глибшим, ніж те, що чекає на необачних дітлахів у житньому полі.

Велика дитина в дорослому світі

Можливо, Джером Селінджер це передбачав. А може, заховатися у свою «мушлю» його спонукало те, що цей світ створений для дорослих. Автор «Над прірвою в житі» дорослішати не хотів, до кінця життя залишаючись великою дитиною. Та й спільну мову з малечею і підлітками він знаходив значно краще, ніж з їхніми батьками.

Власних нащадків — сина Метью і дочку Маргарет — Джером дуже любив. Хоча Маргарет у своїх спогадах згадує дитинство не надто добрим словом, називаючи батьковий «режим» «монастирським укладом» і «сумішшю індуїзму з егоїзмом».

Насправді, заховавшись від суспільства, Селінджер зовсім не став ченцем і не позбавляв себе мирських радощів. Високий брюнет із глибокими чорними очима завжди користувався мав успіх у жінок, тож не дивно, що дехто із супутниць його життя був молодшим за письменника на добрих 50 років...

ТРУДНОЩІ ПЕРЕКЛАДУ

Що робить у житі бейсбольний «голкіпер»?

Звичний для нас переклад назви головного твору Селінджера насправді є не зовсім правильним, але перед такою проблемою поставали не лише українські та російські перекладачі. Англійською рядок, винесений автором у заголовок, звучить як Catcher in the rye, що можна перекласти і як «Ловець у житі», і як «Кетчер у житі». Він відсилає до монологу головного героя, який пригадує вірш Роберта Бернса Coming Through the Rye (це також популярна дитяча пісенька): «Принаймні я собі уявляв, як табунець малечі грається серед поля — кругом жито й жито, куди не кинь оком. Тисячі дітлахів, і довкола — жодної людини, тобто жодної дорослої людини. Крім мене, звичайно. А я стою на краю страшнющої прірви. Нібито я повинен ловити малюків, якщо вони підбіжать дуже близько до прірви. Бо вони граються, гасають і не дивляться, куди біжать. А я повинен звідкись вискакувати й ловити їх, щоб не зірвались у прірву...»

«Наші перекладачі загострили увагу саме на тому факті, що хлопчисько, головний герой книги, мріє працювати рятувальником, оберігаючи дітей, які граються у житі небезпечно близько від прірви, — пише російський письменник і перекладач Михайло Голденков. — Але це лише окремий епізод, основний же сенс в іншому. «Кетчер» тут — зовсім не той, хто когось ловить. Це гравець у бейсбол (недарма герой книжки розгулює в бейсболці), все одно що голкіпер у футболі. Який кетчер може бути в житі? Зрозуміло, що ніякий».

А з огляду на те, що в головного героя роману в переносному сенсі все вічно падає з рук, його важко уявити добрим ловцем. «Він — наче кетчер у житі: намагається зловити м’яч, а того не видно за буйною рослинністю. Їхній кетчер у житі — це наш лижник у калюжі», — наголошує Голденков, напівжартома пропонуючи варіанти «більш точного перекладу»: «Поганому танцюристу дещо заважає», «Голкіпер у лопухах» або «Бейсбол у житі».

Як перекладали назву Catcher in the rye у деяких інших країнах:

У Данії — «Проклята юність», у Туреччині — «Діти в житньому полі», у Франції — «Ловець сердець», у Норвегії «Кожен бере своє — інші не отримують нічого», у Болгарії — «Рятівник у житі». Сербською, німецькою та хорватською назва твору звучить як «Ловець у житі».