Війна: поза досвідом класики
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Крістоф Фьотріє та Кирило Бін під час репетиції вистави.
Ще донедавна українські театри підтримували досить тісні стосунки з режисерами близького, а часом і далекого зарубіжжя. Нині ж від ідеї залучити «імпортних» митців до вітчизняного творчого процесу театральне керівництво, як правило, змушене відмовлятися — сьогодні для бюджету завеликим є не те що гонорар режисера, а й оплата готельного номера для нього на час репетицій. Але іноді ситуація складається так, що з цією практикою вдається сперечатися. Протягом багатьох років у Молодому театрі відбувалися заходи фестивалю мистецтв «Французька весна». Ці стосунки переросли в ідею створити спільний проект, навколо якого об’єдналися Молодий театр, Французький культурний центр та Посольство Франції в Україні. Поставити п’єсу сучасного французького драматурга Ремі де Воса «Доки смерть не розлучить нас» (переклад українською Неди Нежданої) запросили французького ж режисера Крістофа Фьотріє, художник–постановник — Володимир Карашевський, головні ролі у спектаклі виконують актори Молодого театру Римма Зюбіна, Кирило Бін та Вікторія Авдєєнко. Упродовж місяця ця інтернаціональна команда репетирує у режимі підвищеної інтенсивності, а вже на 12 лютого призначена прем’єра вистави.
Шлях режисера Крістофа Фьотріє до України проліг через усю Європу: він народився у Франції, вчився на режисера у Мюнхені, фах актора здобував у Женеві, працював у театрах Португалії, Швейцарії, Франції, Німеччини, Казахстану, Китаю... Особливі творчі стосунки склалися у Крістофа з Росією, на мистецьких просторах якої він присутній із 1993 року. Причому не лише в Москві, а й у провінції. (У Казані навіть поставив спектакль «Мода на візках» з акторами–інвалідами). «Мета мистецтва — це не наповнити залу, а знайти своє, запропонувати якесь рішення через мистецтво або поставити питання, — вважає Крістоф Фьотріє. — Хто робить ставку на масовість — той припускається помилки... Я не кажу, що потрібно грати в порожній залі, але мусить бути компроміс. Це оригінальність — бути самим собою». Вірність своєму мистецькому кредо режисер демонструє і в Києві. «У цій роботі ми з акторами поставимо українському глядачу здавалося б прості, але водночас і дуже складні питання: «Чи існує кохання?», «Де воно?» і «Про що ми говоримо, коли говоримо про любов?». Стилістика драматурга дозволяє такі питання ставити легко, з гумором», — розповідає режисер. Історія від Ремі де Воса про чоловіка, який після десятилітньої відсутності повертається до матері й потрапляє на похорон бабусі, на українській сцені буде поставлена вперше.
Після Києва Крістоф Фьотріє матиме цього року ще кілька цікавих проектів — на Авіньйонському фестивалі його запросили поставити «Маячню удвох» Ежена Іонеско, в рамках державної програми «Французький сезон у Росії– 2010» у майстерні Анатолія Васильєва режисер ставитиме «Оперетку жартома» Валера Новаріни...
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Скасувати оголошення конкурсу на отримання премії від ЮНЕСКО із назвою «Міжнародна премія ЮНЕСКО-Росії імені Менделєєва з фундаментальних наук», закликає Національний музей історії України. >>
«Не можна стати людиною о сьомій, якщо ти не був нею до сьомої. Цей принцип діє щодо будь-якого часу доби». >>
Нещодавно видатну споруду архітектора Владислава Городецького — костел святого Миколая в Києві, яка постраждала від пожежі ще у вересні 2021 року і від російської атаки наприкінці 2024-го, — було офіційно передано римсько-католицькій парафії у безоплатне користування строком на 50 років. >>
«Чутливий наратор» — це назва 30-сторінкової промови Ольги Токарчук по врученні їй Нобелівської премії. >>
Державний реєстр розшукуваних культурних цінностей розпочав роботу в Україні, зокрема вже підготовлені понад 6 тисяч відповідних форм для внесення об’єктів до нього. >>