Він зняв «Пригоди Буратіно», «Червону шапочку», «Рудий, чесний, закоханий», «Пітер Пен», «Дюймовочка», «Казку про Зоряного хлопчика», «Зоряну казку», «Цвіркун за багаттям», «Проданий сміх» та інші дитячі фільми, він колекціонував фігурки Дюймовочок, ключі й пивні кружки, він 16 років пропрацював на «Білорусьфільмі», зняв там 10 картин, але визнавати майстром Мінськ його не поспішав, поки Москва не підтвердила статус. Історія дуже схожа на ситуацію з київською студією Довженка, до речі...
У травні 2009 року Леонід Нечаєв святкував 70–річний ювілей і говорив в інтерв’ю, що дитяче кіно не повинно бути занадто складним, бо дитина сприймає світ в абсолютному щасті, а воно, як не дивно, найкраще виражається у піснях. Тепер зрозуміло, чому пісні з його картин відразу ставали дитячими хітами. Його любили діти–актори, в його фільми залюбки йшли найтитулованіші артисти Радянського Союзу: Рина Зелена, Ролан Биков, Володимир Басов, Володимир Етуш, Євгеній Євстигнєєв, Микола Трофимов, Наталя Гундарєва, Олена Санаєва, Тетяна Пельтцер, Микола Гринько, Олег Єфремов, Анатолій Ромашин, Борислав Брондуков, Альберт Філозов, В’ячеслав Невинний, Юозас Будрайтіс, Лембіт Ульфсак. Леонід Нечаєв став першим кавалером «Ордену Буратіно», яким нагороджуються «діячі культури, вчені, педагоги та інші дорослі, які досягли висот у вихованні в дітей і підлітків внутрішньої свободи, чистоти помислів, громадянської активності, впевненості в своїх силах».
Леонід Олексійович помер у ніч із неділі на понеділок після інсульту. «Найближчим часом буде визначено час і місце похорону», — сказала журналістам донька режисера Анастасія.