«Аватар»: апологія природи, тріумф технології

У 1997 році Джеймс Кемерон зняв «Титаніка», який став найприбутковішим фільмом усіх часів, зібравши в прокаті 1,8 мільярда доларів. Після шаленого успіху режисер зник і не знімав цілих 12 років. І от 17 грудня 2009 року ми стали свідками феєричного повернення Кемерона зі стрічкою «Аватар», яка стала справжньою медійною бомбою. Навіть Ватикан вирішив висловитися з цього приводу і засудив фільм. Американці звинувачують Кемерона в антиамериканській політиці, а китайці взагалі знімають із прокату, замінивши його екранізованою біографією Конфуція. Що ж стало причиною неймовірної популярності фільму?

Сюжет картини не становив великої таємниці. З трейлеру, який показували в кінотеатрах і який потім з’явився в інтернеті, можна було збагнути ледь не всю фабульну лінію, яка зовсім не здавалася революційною на тлі інших американських блокбастерів. Попри тотальну істерію, саме сюжет фільму викликав у більшості критиків претензії. І справді, враження таке, що, захопившись технологічними дивами, Кемерон залишив сюжет недопрацьованим. Зокрема, режисер суттєво перебрав із «пакахонтізмом». У фабулі «Аватара» дуже багато спільного з мультфільмом Діснея «Пакахонтас» 1995 року — і протистояння колонізаторів­індіанців, і міжвидове кохання, ба, навіть священна бабуся Верба. Колонізатори, як і належить, — нахабні й підступні, дикуни — добрі. А На’ві, основне населення Пандори, — це взагалі суміш індіанської та африканської естетик. Змішавши в плавильному етнічному котлі елементи різних культур, Кемерон отримав синтетичний мікс, настільки ж штучний, як і мова На’ві, створена лінгвістом на замовлення режисера. До цього слід додати традиційну серію штампів, відомих науковій фантастиці ще з 50х років, на кшталт мудрий учений — розумово відсталий вояк. Усе це щедро­ приправлене пантеїстичним соусом. А оскільки сучасний глядач не може серйозно сприймати ідеї про божественність природи, тому їх подають у формі псевдонаукового нейрофізіологічного тлумачення.

Але головна проблема фільму навіть не в «непереконливій акторській грі» чи «психологічній спрощеності», що критики закидають «Аватару». Врештірешт, критика «злої» і нелюдяної цивілізації, сучасного суспільства на наративному рівні, тобто на рівні ідей, які пропагує фільм, обертається провалом. Згадаймо: «Аватар» критикує цивілізований світ, світ захаращений технологіями, механізований та відчужений соціум, владу капіталу. Оскільки оборотною стороною культури завжди була природа, Кемерон, а за ним і віддані глядачі, протиставляють зіпсованій Землі невинність Пандори. Руссоїстське захоплення природністю випускає з уваги той парадокс, що медіумом для месиджу Кемерона є одна з найдосконаліших сучасних технологій запису об’ємного звуку й зображення, продукт науки, далекий від первісного екстазу. У чому б не переконував сюжет, він завжди буде поступатися вписаному в тіло афективному досвіду від перегляду тривимірного фільму.

Попри це, критикувати «Аватар» за слабкий сценарій — означає залишатися сліпим до іншого факту. На його місці міг бути будьякий відповідним чином прорекламований фільм. Адже йдеться не стільки про сценарій, скільки про зачарування дивом ЗDтехнології. Недарма на всіх форумах пишуть, що «аватар» без ЗD — це інший «Аватар». Кемерон переніс художнє кіно на новий рівень видовищності, коли сюжетні перипетії є лише приводом для демонстрації найдосконаліших технологій фіксації та демонстрації зображення. «Аватар» повернув кінематограф до його витоків, коли фільми дивилися задля розваги, шоку, нового досвіду, а не занурення в історії з бездонною психологією героїв. Хочеться сподіватися, що після «Аватару» зверхнє ставлення до фільмів, побудованих на самих спецефектах, остаточно вийде з моди.

Станіслав МЕНЗЕЛЕВСЬКИЙ