Пішов носій свободи

Після тяжкої хвороби на 66–му році життя у Вашингтоні Роман Купчинський відійшов «на вічну ватру» — так кажуть пластуни, одним з яких він був. Як і його батько, поручник січових стрільців, поет та журналіст Роман Купчинський, Купчинський–молодший прожив гідне життя. Разом із родиною потрапивши до США у п’ятирічному віці, Роман був активним в українській громаді та Пласті, студіював політологію, а згодом, будучи командиром стрілецького загону Армії США у В’єтнамі, здобув багато нагород. Зокрема, «Пурпурове Серце», яке від імені президента США присвоюють пораненим воякам і тим, хто загинув у бою. У 1978—88–х роках пан Купчинський був президентом відомого українського видавництва «Пролог», яке публікувало у Штатах численні матеріали самвидаву українських дисидентів.

1991 року Роман Купчинський став директором української редакції Радіо «Свобода», коли ця радіокомпанія ще містилась у Мюнхені. Під його керівництвом українська «Свобода» розбудувала широку журналістську мережу на Заході й в Україні. 1992 року за ініціативи пана Купчинського корпункт Радіо «Свобода» відкрили у Києві. У 2002–му Роман Купчинський перейшов на аналітично–дослідницьку роботу в Радіо «Свобода» і став головним редактором «Звіту про організовану злочинність і корупцію». Його статті про українсько–російські відносини, російську енергетику та корупцію в енергетичній царині пострадянського простору були опубліковані в цілій низці наукових видань. Останнім часом пан Купчинський працював у американському фонді «Джеймстаун», де, зокрема, досліджував діяльність російського «Газпрому», став автором звіту «Російський скраплений газ — майбутнє поле геополітичної битви». Як експерт, пан Купчинський неодноразово брав участь у слуханнях у Конгресі США.

Колеги по «Свободі» згадують його як життєрадісну людину, обдаровану численними талантами: «Він любив пожартувати й добре поїсти. Був неперевершеним кухарем. У нього завжди гарно росли кімнатні квіти, а його орхідеї ніколи не переставали цвісти. У наших серцях Роман залишиться вічно живим, завзятим, дотепним і великодушним, із цигаркою в руці й чаркою на столі». Викладач Інститутуту журналістики Київського державного університету, колишня співробітниця пана Купчинського Майя Нагорняк згадує: «У пам’яті постає день, коли Роман Купчинський запросив мене на роботу на Радіо «Свобода». І робота там стала однією з найкращих сторінок у моєму житті. Уже тоді мене вразила простота та легкість цієї Людини, глибока ерудиція та зацікавленість усіма подіями, а найголовніше — іронічне ставлення до життя. Я відчула, що в його примружених очах ховається щось таке, про що нам не дано знати».

Як солдата, який має кровні заслуги перед Сполученими Штатами, Романа Купчинського поховають на Національному кладовищі Арлінґтон поблизу Вашингтона з військовими почестями. Колектив газети «Україна молода» висловлює щирі співчуття синові пана Романа Маркіяну та всім його рідним і близьким.