Потрібна влада

Як могло статися, що за неповні 20 років нашої державності в Україні не визначився політичний курс? Політики, які позиціонують себе як кандидати в президенти України, мають різне бачення її розвитку. Ось, наприклад, цитати з програмної промови В. Литвина: «Ми повинні припинити будувати власне державу»... Якщо припинити будівництво держави, то матимемо руїну. Згадаймо історію. За часів Руїни характерним для холопів–гетьманів було приниження власної гідності. Бракує гідності й багатьом сучасним нашим державним високопосадовцям. Я поважаю нашого Президента Віктора Ющенка за те, що він із почуттям власної гідності представляє Україну у світі.

Я не можу погодитися з тим, що Верховна Рада України, за словами В. Литвина, — це «останній прихисток українського народу». У парламенті домінують дві фракції: ПР і БЮТ, які породжені олігархами, обслуговують олігархів і хочуть поділити країну на двох. Чим вони відрізняються? Мабуть, риторикою. Останнім часом їх єднає популізм і соціальна демагогія.

У наших колаборантів досвідчені кремлівські наставники, які добре засвоїли цинізм, великодержавну пихатість, але ніяк не засвоять дипломатичну етику і навіть елементарну культуру спілкування. Згадаймо пащекування Путіна в Криму. Не знаю, як реагували присутні при цьому міністри закордонних справ України, один офіційний, П. Порошенко, а другий, Г. Немиря — особистий при пані Тимошенко. Чув тільки улесливе хихотіння нашої Прем’єрки. Чи ці люди захищатимуть у тяжку годину наші національні інтереси, чи розбіжаться по кущах, як наполохані зайці?

...Минуло п’ять років, як відбулися масові протести громадян України. Народ хотів змін, але не усвідомлював, що з тією демократією робити. Розраховували, що прийде добрий цар і вирішить усе за нас. Тому й розчарування. У мене немає розчарування ні в ідеалах Майдану, ні в Президенті Вікторові Ющенку. Я розумію, що В. Ющенко на роль царя не підходить, бо йому притаманна манера європейського лідера, а не жорстокість азіата. Цькування В. Ющенка — це скоординована кампанія, яка інспірована внутрішніми та зовнішніми антидержавними, антиукраїнськими силами. Цікаву думку висловив А. Стріляний: «...Нікого у світі путінізм так люто не ненавидить, як Ющенка, мені було б цього досить, щоб підняти за Ющенка обидві руки». Чому російські вожді скаженіють, згадуючи Ющенка? Бо він заважає їхнім імперським планам щодо України. А чим наш Президент не влаштовує олігархів? Бо їм не потрібна свідома, сильна українська нація. Їм потрібні світовий простір без кордонів, ринки збуту, дешева робоча сила.

Шановні українці, якщо ми хочемо відродити свою націю, нам треба боротися за сильну, незалежну державу. Нація і держава — поняття нероздільні. Враховуючи, що в керівних органах влади мало українців, ми можемо прийти до такого стану, що в Україні зовсім не буде української влади.

Чому в Україні розколовся демократичний рух? Апологети Ю.  Тимошенко покладають відпо­відальність на В. Ющенка. Але давайте тверезо оцінимо ситуацію. На виборах до ВР України в березні 2002 року блок БЮТ зібрав менше семи відсотків виборців, їм потрібний був сильний союзник. Уже тоді Ю. Тимошенко задумала реалізувати свої власні амбіції, і союз із В. Ющенком був їй потрібен, як трамплін, для підкорення владних вершин. Далі почалися інтриги проти В. Ющенка, його дискредитація. Замість господарської діяльності на чолі уряду Ю. Тимошенко, як голлівудська зірка, не сходила з екранів телевізорів, робила популістські заяви. Цим вона займається і зараз.

У народі давно помітили: хто багато говорить, той мало робить. Але в нашого уряду насамперед слова, а діла немає. Зроблять на копійку, а театральна вистава — на три дії. В основі президентських амбіцій Тимошенко — елементарне марно­славство. Україні це добра не принесе. Згадаймо, як Ю. Тимошенко звинувачувала В. Ющенка в тому, що він оточив себе «любими друзьями», але подивіться, ким оточила себе сьогодні ВОНА.

Доречно тут згадати епізод своєї розмови з Турчиновим, який навів М. Бродський: «Ми ж утрьох — ти, я, і вона (та, що працює. — Авт.). У нас усе задіяно, все зав’язано — я тобі даю слово, що ми в Києві наведемо лад, ми всіх їх «построємо». Все добре...» Тепер ВОНА хоче «построїти» всю Україну. Але для чого? Щоб олігархи грабували Україну із ще більшою заповзятістю?

Багато нинішніх претендентів на пост глави держави маніпулюють свідомістю людини, бо вони розуміють, що наш виборець обирає не розумом, а вірою, емоційними переконаннями і його легко одурити.

Новоявлені «кашпіровські» від політики приспали народ порожніми обіцянками. Частина громадян впала чи то в сезонну, чи то в пандемічну сплячку, а дехто і в летаргійний сон. Що робити? Час будити співвітчизників, бо можемо так проспати й державу. Досвідчений політик З. Бжезинський попереджає нас: «Незалежність України у більшій небезпеці, аніж 20 років тому».

Громадяни України повинні взяти відповідальність за стан держави й на себе. Хіба вам не знайоме, шановні, таке явище, коли люди обслуговують партію, ідеологічні настанови яких вони не поділяють, стоять за гроші на мітингах тощо. Хтось каже: нехай беруть гроші, а голосують за іншого. Чи не здається вам, що така поведінка межує з безпринципністю, зрадою? Чи не в цьому витоки наших історичних поразок? Сучасні олігархи вкорінюють думку, що за гроші можна купити все. На цьому й базується їхня влада. А нам потрібна влада моральна. Коли гроші цінують над усе, то це породжує корупцію, формує аморальну владу. Така влада не буде захищати інтереси простого люду. Згадаймо часи Майдану: «Разом нас багато, і нас не подолати!». Якщо нас справді багато і ми вболіваємо за долю України, то об’єднаймося навколо нашого народного Президента Віктора Ющенка і не допустимо до влади колаборантів і пристосуванців. Прислухаймося до порад шанованих людей і залишимося вірними ідеалам, за які бореться Віктор Андрійович Ющенко, бо це ідеали всіх чесних і свідомих українців.

Олександр ПОЛІКАРЕНКО
Суми