Як могло статися, що за неповні 20 років нашої державності в Україні не визначився політичний курс? Політики, які позиціонують себе як кандидати в президенти України, мають різне бачення її розвитку. Ось, наприклад, цитати з програмної промови В. Литвина: «Ми повинні припинити будувати власне державу»... Якщо припинити будівництво держави, то матимемо руїну. Згадаймо історію. За часів Руїни характерним для холопів–гетьманів було приниження власної гідності. Бракує гідності й багатьом сучасним нашим державним високопосадовцям. Я поважаю нашого Президента Віктора Ющенка за те, що він із почуттям власної гідності представляє Україну у світі.

За дорученням сільської громади

Зібрались оце якось гуртом, гомонимо. То приятелі до мене:

— Напиши, друже, нашим демократам, аби вони не грали вар’ята, а таки об’єднувалися навколо чинного Президента. Інакше кусатимемо лікті, та буде пізно.

— Он і в Святому Писанні сказано, що то голос волаючого в пустелі, — огинаюся. — Бо хто й коли там прислухався до нашої думки.

Та чи загалом у пошані нині думка? Як на мене, її затьмарює передвиборчий галас. Наших інтересів ніхто не відстоює. Як ото кому вдасться видертися на владний олімп, вважає, що всі розуми поїв. Нас тільки й того, що годують солодкими обіцянками. Ще й прикриваються іменем народу. Скажіть, хіба не лукавство? Отож і понині на роздоріжжі: бути чи не бути Україні?