Кримінальна психологія

Майже 60 відсотків українців, на що вказують соціологічні опитування, виступають категорично проти, щоб главою Української держави була особа з кримінальним минулим. Екс–БЮТівець, голова партії «Правозахисту», кандидат юридичних наук Григорій Омельченко звертає увагу на те, що від джерел становлення української нації наші предки прискіпливо ставилися до того, хто стане їхнім очільником.

Григорій Омельченко, який розпочинав справу Лазаренка і «супроводжував» її до фіналу, нині порівнює психологію двох головних претендентів на найвищу державну посаду — Віктора Януковича та Юлії Тимошенко — як людей, які мало чим відрізняються один від одного.

Ми повинні пам’ятати вибір предків!

— Григорію Омеляновичу, чи може бути нині цікавим для нас те, як обирали наші предки лідера Української держави, приміром, кілька сторіч тому?

— Історія українського гетьманства свідчить: жоден лідер України за всю її історію не мав кримінального минулого, не мав кримінальних зв’язків чи підтримки криміналітету. Цей історичний факт, на жаль, є надзвичайно актуальним і сьогодні. Адже, якщо провести паралель від тих часів, то посада гетьмана фактично відповідає посаді президента нині. І дуже важливо, щоб українці зрозуміли й оцінили вчинок своїх предків, які жодного разу не допустили, щоб нашу державу перестали поважати через обраного ними лідера з кримінальним минулим та ще й не українця за національністю.

— Але українці у 2004 році вже сказали тверде «ні», в тому числі й мільйонними протестами на головному Майдані країни, неодноразово судимому кандидату...

— Так, але якщо про судимості нині керівника «тіньового уряду» і лідера Партії регіонів Віктора Януковича всі знають (хоча й не все, що відомо мені), то про таке саме кримінальне минуле, але іншого претендента на пост глави Української держави, який, наголошую, зумів уникнути судового покарання, — Юлії Тимошенко,— поки що людям відомо мало. При цьому як російські, так і українські правоохоронні органи визнали Юлію Володимирівну винною у навмисному вчиненні злочинів, тобто — злочинницею! Утім кримінальні справи були закриті за нереабілітуючих обставин, а чинний український Прем’єр зуміла уникнути судового покарання, що, зрештою, не означає її невинність.

Тимошенко «відмазали» від тюрми

— Якщо йдеться про часи, коли Юлія Тимошенко очолювала корпорацію «Єдині енергетичні системи України» («ЄЕСУ»), то крапку в цій історії поставив Верховний Суд України...

— Верховний Суд не поставив жодної правової крапки в її справах! Більше того, Феміда не розглядала кримінальної справи, порушеної проти Тимошенко, по суті. Але давайте про все по порядку. Якщо взяти хронологію вчинення Юлією Тимошенко злочинів, що, наголошую, встановлено правоохоронними органами і Росії, і України, то перший злочин офіційно був зареєстрований у березні 1995 року. Саме тоді вона намагалася нелегально, контрабандним шляхом, вивезти з України рейсом «Запоріжжя — Москва» 26 тисяч доларів США і 3 мільйони карбованців, але була затримана митниками. На той час це була дуже велика сума, адже за 26 тисяч доларів можна було придбати дво– чи трикімнатну квартиру в столиці. Проти Юлії Тимошенко порушили кримінальну справу, її взяли під варту і помістили в запорізький слідчий ізолятор.

Утім впливові люди, серед яких і її свекор Геннадій Тимошенко, а також партнер по спільному бізнесу Віктор Пінчук, використовуючи свої зв’язки, врешті–решт витягли її з СІЗО, допомігши уникнути судового покарання. Згодом справу «спустили на гальмах». Великою мірою і завдяки тому, що на вихованні в Юлії Володимирівни була неповнолітня донька, трудовий колектив компанії «Український бензин» клопотав про взяття її на поруки, а сама обвинувачена пред’явила довідку про поганий стан здоров’я, і кримінальну справу закрили за нереабілітуючих обставин, визнавши Тимошенко злочинницею.

Уникнення покарання призвело до вчинення нею нового злочину, офіційно зареєстрованого в Москві: у липні 1995 року її разом із чоловіком затримали в московському аеропорту «Внуково» за контрабанду 100 тисяч доларів США. Склавши протокол, обох Тимошенків депортували з Російської Федерації. Сьогодні вже достеменно відомо, для кого і з якою метою таку суму вивозили в Москву: це були хабарі високопоставленим російським генералам Міністерства оборони РФ, які Юлія Тимошенко неодноразово давала за підписання вигідних контрактів для очолюваної нею корпорації «ЄЕСУ».

— Претензії до діяльності «ЄЕСУ» мала і українська Генпрокуратура...

— До 2005 року Генеральна прокуратура кілька разів вносила у Верховну Раду подання про давання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності та арешт Юлії Тимошенко за вчинення низки тяжких злочинів. А тричі екс–Генпрокурор Святослав Піскун (нині народний депутат з фракції Партії регіонів) ще до кінця січня 2005 року, вимагаючи арешту Юлії Тимошенко, обвинувачував її в тому, що вона впродовж 1996 року, будучи президентом компанії «ЄЕСУ» та співзасновником кіпрської компанії Somolli Enterprises Limited, разом зі своїм чоловіком (членом правління «ЄЕСУ» і співвласником цієї ж компанії) О. Тимошенком неодноразово давала П. Лазаренку, який займав посади першого віце–прем’єр–міністра, а потім Прем’єр–міністра України, хабарі на загальну суму 86 млн. 880 тисяч доларів США. Гроші перераховувалися з банківського рахунку належної їм компанії Somolli... у банку Bank of Cyprus (м. Нікосія, Кіпр), розпорядниками якого була вона з чоловіком. Хабарі давалися за сприяння Лазаренком компанії «ЄЕСУ». Коли ж Юлія Володимирівна вперше стала Прем’єр–міністром, то цей же самий Піскун особисто затвердив постанову про закриття кримінальної справи щодо Тимошенко за відсутністю складу злочину, вказавши, що хабарі, які Тимошенко давала Лазаренку, — це вже не хабарі, а «розрахунки», які є загальновизнаним способом здійснення господарської діяльності. Новація в теорії і практиці кримінального права і процесу. Круто! Цікаво лише, скільки коштувало це «ноу–хау» чи в який спосіб примусили Піскуна незаконно закрити цю справу?

Окрім того, Генеральна прокуратура встановила, що «ЄЕСУ» незаконно заволоділа коштами, отриманими від реалізації споживачам природного газу на загальну суму 2 мільярди 271 мільйон 221 тисяча 873 долари і 60 центів! Ви уявляєте, що це за сума?! Генпрокуратура також офіційно звинувачувала Ю. Тимошенко в тому, що вона перерахувала за кордон і сховала в офшорному банку на острові Науру 1 мільярд, а на острові Мен — 401 млн. 535 тисяч доларів США! Спробуйте знайти на карті ці острови. Якщо не знайдете, я вам допоможу. Усім відомо, що на рахунки Павла Івановича Лазаренка, засудженого і визнаного винним судами Швейцарії і Сполучених Штатів Америки, були накладені арешти і гроші конфіскували. А де поділися майже півтора мільярда доларів, які сховала за кордоном Тимошенко? Щоб їх знайти — достатньо лише повернутися до незаконно закритих Піскуном кримінальних справ і провести об’єктивне досудове слідство...

У Москві Тимошенко «чиста» завдяки далекоглядності Путіна

— А тепер повернімося до закриття кримінальних справ Верховним Судом...

— Я прошу студентів–юристів, які вивчили курс кримінального права і процесу, почитати зазначену ухвалу Феміди, яку часто любить згадувати Юлія Володимирівна. Верховний Суд не визнав Тимошенко невинною у вчиненні цих злочинів! Більше того, він навіть не підтвердив її слова, що кримінальні справи судом закриті за відсутністю складу злочину. Ці справи не розглядалися по суті, оскільки судове слідство Верховним Судом по них не проводилося. Постанови про закриття кримінальних справ виніс особисто Генпрокурор Святослав Піскун.

— Але і в Росії з Тимошенко фактично зняли обвинувачення...

— Ні, не зняли. Військова прокуратура Росії визнала Юлію Володимирівну злочинницею, яка неодноразово давала хабарі, і закрила цю справу за нереабілітуючих обставин, у зв’язку зі штучним скороченням терміну притягнення її до кримінальної відповідальності, що дало Тимошенко можливість вкотре уникнути судового покарання. Значно цікавіше запитання: чому раптом Кремль змінив свою агресивність щодо Юлії Тимошенко на лояльність? Нагадаю, що в липні 2001 року Військова прокуратура РФ порушила проти неї кримінальну справу за давання хабарів московським генералам і високопосадовцям Міністерства оборони Росії. Сподіваюся, що пам’ятають, як тоді ж Юлії Тимошенко московський суд обрав міру запобіжного заходу арешт, її оголосили в міжнародний розшук по лінії Інтерполу, і наша Прем’єр–міністр була невиїзною. У вересні 2005 року Президент Віктор Ющенко відправив Тимошенко у відставку. Тоді ж вона двічі таємно літала в Москву. А вже в кінці грудня 2005 року російська Військова прокуратура терміново закрила порушені проти неї кримінальні справи нібито за закінченням терміну притягнення її до кримінальної відповідальності. А перед цим російські слідчі спершу перекваліфікували справу з «давання хабарів високопосадовцям в особливо великих розмірах» на звичайне «давання хабара», чим автоматично скоротили термін притягнення Тимошенко до судової відповідальності. При цьому Юлія Володимирівна особисто написала заяву, в якій зізналася у вчиненні злочину і погодилась на закриття кримінальної справи за нереабілітуючих обставин.

Тепер уже зрозуміло, що це рішення з далекоглядним прицілом благословив тодішній президент Російської Федерації Володимир Путін. Адже, погодьтеся, дивно, що російські генерали, які брали від Тимошенко хабарі, після вироків судів відбули реальні терміни покарання в місцях позбавлення волі, а особа, яка давала хабарі, після розмови з колишнім офіцером спецслужби Володимиром Путіним уникла справедливого і законного покарання. Я не виключаю, що спецслужби Російської Федерації знайшли, де знаходяться ті півторамільярдні валютні кошти, які Ю. Тимошенко перерахувала на зазначені вище острови, а можливо, й інші. І це стало вирішальним у «теплих» взаєминах між Путіним і Тимошенко.

До речі, де знаходяться ці кошти Юлії Володимирівни, добре знають і в нашій Генпрокуратурі. Виникає лише запитання: коли, врешті–решт, буде поставлена остання справедлива юридична крапка за цими всіма фактами діяльності нинішнього кандидата в президенти Ю. Тимошенко?

Непокараність створює рецидив

— Тобто ви стверджуєте, що наведені вами факти ототожнюють Тимошенко з Януковичем? Але, попри все, чинний Прем’єр не має у своїй біографії судимостей.

— Стверджую не я, а вітчизняні і закордонні вчені у своїх наукових висновках, де йдеться: неодноразове скоєння злочинів, незалежно від того, чи відбувала особа покарання у місцях позбавлення волі, чи їй вдалося уникнути його, не лише впливає на формування внутрішньої готовності порушити закон, а й створює криміногенні чинники, які сприяють подальшій соціальній деградації цієї особи, її сутністю стає подвійна мораль, подвійні стандарти і велика неправда. І чим вона більша, тим вона правдоподібніша, як стверджував Гебельс. Ці наукові висновки вчених неодноразово були підтверджені як у діяльності Юлії Тимошенко, так і Віктора Януковича.

Далі виникає запитання: для чого люди, які мають кримінальне минуле, так рвуться до влади? І відповідь на нього дають ті ж самі вчені — не лише кримінологи, а й психологи та психіатри: у таких людей спрацьовує природний рефлекс самозбереження, який переростає у внутрішній патологічний страх, що за вчинені злочини, якщо вони навіть були прихованими від суспільства чи стали явними, але злочинцям вдалося уникнути судового покарання, рано чи пізно може настати покарання. Тому і виникає психічно–психологічний стан так званої патологічної жадоби до влади, яка дає можливість такій особі гарантувати собі в майбутньому­ свободу. Перший арешт Юлії Володимирівни у березні 1995 році й перебування за ґратами у Запоріжжі, а потім затримання в московському аеропорту й депортація з Росії у липні 1995 року, і були тими обставинами, що спровокували саме той страх. Він спонукав до того, що Юлія Володимирівна у грудні 1996 року змушена була балотуватися кандидатом у народні депутати в Кіровоградській області, щоб отримати рятівну депутатську недоторканність і уникнути кримінального покарання за вчинені злочини. Усі добре пам’ятають, з яким фурором вона тоді стала депутатом за підтримки Прем’єр–міністра Лазаренка, якому вона перерахувала в тому ж році майже 90 мільйонів доларів. Лазаренко зробив усе, щоб Тимошенко стала депутатом: виборчий округ у Кіровоградській області, по якому вона балотувалася, був єдиним (!) в Україні, де у грудні 1996 року всім виборцям виплатили заробітні плати, пенсії, вирішили питання комунальних розрахунків тощо за рахунок державного бюджету.

Усе це підтверджує, що, ставши на шлях вчинення злочинів, Юлія Тимошенко розуміла: тільки перебуваючи при владі або маючи депутатську недоторканність, вона гарантує собі уникнення справедливого кримінального переслідування, притягнення до відповідальності й відбуття суворого покарання в місцях позбавлення волі, де свого часу перебував її колега Янукович. Щоб підкреслити морально–психологічні характеристики таких осіб, як Янукович і Тимошенко, варто згадати, що, коли проти Юлії Тимошенко були порушені кримінальні справи у 1998 році, вона перебувала в жорсткій опозиції до влади, а конкретно — до екс–Президента Леоніда Кучми. А трішки менше ніж за рік до президентських виборів 1999 року Юлію Тимошенко на її прохання прийняв Леонід Кучма «на чай». До цього мирного розпивання чаю всі пам’ятають непримиренну війну між нею і Кучмою. Після прийому ж між колишніми запеклими ворогами відбулося братання. І 10 листопада 1998 року на прес–конференції Юлія Володимирівна заявила: «З владою треба йти на зближення і співпрацю. Тільки Леонід Кучма сьогодні може відіграти вирішальну роль у подоланні кризових явищ». Виникає запитання: чого коштувало таке братання для Тимошенко? Можливо, про це колись розповість сам Леонід Данилович або — не виключаю — хтось із тих кількох найближчих до екс–президента осіб, які займалися фінансуванням його виборчої кампанії у 1999 році.

Арешт Юлії Тимошенко у 2001 році й усвідомлення нею того, що вона не може стати Президентом, змусили її на президентських виборах 2004–го підтримати Віктора Ющенка. У першу чергу, вона думала не про перемогу Ющенка, а про себе, чудово розуміючи, що у випадку приходу до влади Януковича її чекає його доля — лава підсудних і довге перебування у місцях позбавлення волі. За підтримку Ющенка на виборах вона навіть примудрилася добитися від нього письмового зобов’язання, що в разі перемоги він запропонує її кандидатуру на посаду Прем’єр–міністра.

— За вашою версією, Тимошенко тоді просто відкупилася від Кучми?

— Стверджувати не беруся. Але була інформація, що Ю. Тимошенко фінансово підтримувала Кучму на тих виборах. І це їй обійшлося в кругленьку суму. Якщо ж подивитися історію родового дерева Юлії Тимошенко, то дача хабарів і вирішення будь–яких проблем за допомогою хабарів — це, мабуть, її родинний метод. Архівні документи засвідчують, що рідний прадід Юлії Володимирівни, батько її бабусі Марії Йосипівни — Грігян Йосип Йосипович, ще у 1904 році, будучи призваним у царську армію під час російсько–японської війни, дав банального хабара військовому лікарю у сумі 50 російських рублів, отримав медичну довідку і відкупився від служби. На ті часи за 50 рублів можна було купити дуже і дуже багато. Наприклад, корова коштувала трохи більше п’яти рублів!

Підтвердження цьому можна побачити і сьогодні, коли на виборах до Верховної Ради Юлія Тимошенко поставила у прохідну частину списку її блоку осіб, які платили за це гроші. Адже саме після цього одних вона називала «двієчниками», а інших — «відмінниками». Залежно від того, хто скільки заплатив за місце у списку. «Відмінниками» були ті, хто не поскупився і дав 5 мільйонів доларів...

Цікаво, як би на ці вчинки онуки відреагував рідний дід Юлії (по лінії батька), старший лейтенант Червоної армії Абрам Кельманович Капітельман, який загинув на війні в 1944 році? І чому його сина Володимира Абрамовича (батька Юлії) в 1937 році зареєстрували у ЗАГСі не на його прізвище, а на прізвище матері — Грігян? Так Юлія Володимирівна отримала дівоче прізвище Грігян, а після заміжжя — Тимошенко.

Який король — така і свита

— «Двієчники», «відмінники» — не найкраща характеристика для людей, лідер яких сам має небезхмарне минуле, ще й до всього претендує на найвищу державну посаду...

— Якби йшлося лише про особу, яка не претендує на високу і відповідальну посаду в державних органах влади, а тим більше — глави держави, то, умовно кажучи, можна було б і махнути рукою. Але ми говоримо про політичну структуру, яку важко назвати партією чи виборчим блоком у класичному розумінні цього слова. Адже тут працює принцип: подібне притягує подібне. Якщо подивитися, хто в оточенні як Віктора Януковича, так і Юлії Тимошенко, у створених ними політичних силах, стає страшно. Не особисто за себе, а за майбутнє України, нашого народу, дітей і онуків. По суті, дві криміналізовані, корумповані політичні сили, які в народі називають безвідповідальними ЗАТ, створили олігархічну корумповану кланову партійно–політичну структуру, щоб привести свого лідера до найвищої влади. А в керівні партійні органи, в керівні органи фракції добирають осіб за «своїм образом і подобою». Наприклад, у партії «Батьківщина», у фракціях БЮТ місцевих рад і у парламентській фракції Блоку Юлії Тимошенко перебувають десятки і десятки осіб із кримінальним минулим. Особи, які були раніше судимими або притягувалися до кримінальної відповідальності, як і сама Юлія Тимошенко, але справи потім були закриті за нереабілітуючих обставин, а вони були визнані злочинцями або перебували в розшуку Інтерполу і до обрання у місцеві ради і парламент стояли на обліку в міліції як члени організованого злочинного угруповання. Це і вбивці, і ґвалтівники, і злодії, і шахраї — вся ця кримінальна колода завдяки Юлії Тимошенко нині має депутатську недоторканність і перебуває при владі. Це ж саме стосується партії і фракції Віктора Януковича.

— Нещодавно Олег Ляшко обурився, коли Президент вказав на його кримінальне минуле. Ляшко стверджує, що сидів за ідеологічні переконання...

— За що сидів Олег Ляшко, хто–хто, а я знаю, бо на той час був начальником відділу військової контррозвідки Служби безпеки України. У 1994 році його засудили за розкрадання коштів у особливо великих розмірах (на той час Кримінальний кодекс передбачав за цей злочин вищу міру покарання — розстріл), за підробку документів і незаконне присвоєння звання полковника міліції. За це в грудні 1994–го Ляшко був засуджений до шести років позбавлення волі. Верховний Суд України, за скаргою Ляшка, переглянув справу і лише перекваліфікував статтю «розкрадання коштів в особливо великих розмірах» на «шахрайство», зменшивши термін покарання з шести до чотирьох років. Олег Ляшко відбув у колонії один рік покарання і потрапив під амністію. Так що Ляшко сидів за ідеологію великого комбінатора Остапа Бендера! На підтвердження цього надаю вам вирок Київського міського суду, ухвалу Верховного Суду України та інші юридичні документи. До речі, якщо треба, можете подивитися і фотографії, на яких «ідеологічний» Ляшко відбуває своє покарання у колонії.

Можу навести й інший приклад особи з найближчого оточення Юлії Тимошенко, яка теж не відповіла перед законом, заховавшись за депутатський мандат. Пам’ятаєте, як проти Андрія Кожем’якіна було порушено кримінальну справу за знищення матеріалів оперативної розробки Семена Могилевича? На той час (2005 рік) пан Кожем’якін був заступником голови СБУ — Олександра Турчинова, тому, зрозуміло, без згоди найближчого соратника Юлії Тимошенко самостійно знищити матеріали він не міг. Виникає запитання: а хто попросив Юлію Володимирівну знищити цю справу? У паспорті Могилевич записаний як Семен Юдкович, 1946 року народження. У 1999 році перед від’їздом із Києва Могилевич змінив прізвище на Шнайдер Сергій Юрійович, 1947 року народження, отримавши паспорт громадянина Російської Федерації з реєстрацією у Ленінському районі Московської області, селі Московському. На момент знищення Кожем’якіним оперативної справи Могилевича розшукувало ФБР Сполучених Штатів Америки. Підставою був ордер на арешт за номером 02–157–04 від 26 лютого 2003 року. Ордер був санкціонований американським судом, Могилевичу виставили «червону картку» Інтерполу за підозрою у скоєнні впродовж 1993—1998 років низки важких злочинів. Йому інкримінували вимагання, ухилення від сплати податків, торгівлю людьми, порушення міграційних законів, шахрайство, відмивання брудних грошей тощо. Про це в офіційній відповіді на депутатський запит мене інформував міністр внутрішніх справ Юрій Луценко ще 30 січня 2006 року. А тепер згадаємо, що діяльність Могилевича була тісно пов’язана з комерційною діяльністю Павла Лазаренка і його партнерів, зокрема, керівником корпорації «ЄЕСУ» Юлією Тимошенко. Цікаво, чи не так? І якби Турчинов і Тимошенко не включили Кожем’якіна у прохідну частину списку БЮТ на виборах у 2006 році, то Андрій сидів би не в парламенті, а в дещо інших місцях.

А згадайте, як Олександр Турчинов разом із Кожем’якіним, а також міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком захищали Віктора Лозинського після вчинення ним разом із групою правоохоронців убивства простої людини. Один із народних депутатів від БЮТ навіть клопотав про нагородження Лозинського державною нагородою за те, що він нібито затримав браконьєра... Все це свідчить про те, що коли особа має кримінальну психологію, страх перед реальним кримінальним переслідуванням і відбуттям покарання у місцях позбавлення волі, щоб уникнути судового вироку, шукає лише один вихід: у будь–який спосіб зберегти себе при владі за підтримки таких людей, як вона сама, щоб не перетворитися на втікача, як генерал Пукач. І це наукові висновки, доведені вченими — кримінологами, психологами, психіатрами, соціологами тощо. Це давно вже доведена аксіома. Тому не доведи Господи, щоб 70 відсотків наших співвітчизників, які є етнічними українцями за національністю, зганьбили славну історію України, обравши людину з кримінальним минулим, та ще й не українця.

Адже ні Янукович, ні Тимошенко, ні їхні батьки не є українцями за національністю, а тим більше — душею і духом. Переконаний, що українці зроблять правильний вибір і оберуть главою держави українця–патріота. Після завершення другого терміну президентства Віктора Ющенка наступним Президентом України знову буде українець за національністю, душею та духом. Не виключаю, що ним буду і я. Якщо свого часу Францію очолював генерал Шарль Де Голь, а Росію — полковник Володимир Путін, то чому б українцям не обрати своїм лідером українського офіцера або генерала, який посадить на лаву підсудних і генеральних прокурорів, і екс–президентів, і прем’єрів, для яких влада є лише способом збагачення та уникнення відповідальності за скоєні злочини, а не засобом для розбудови України...