Наталя Басараб із лялькою Роксоланою. (Фото автора.)
Тернопільська художниця Наталія Басараб вісім років робить портретні ляльки. Нині у колекції майстрині 50 ляльок, переважно це відомі артисти. Серед них і Мерлін Монро, Ольга Сумська, Олександр Домогаров, Одрі Хепберн, Софі Лорен, Катрін Деньов, Олена Корикова…
Усі портретні ляльки Наталя Басараб запакувала у паперові коробки, щоб не припадали пилом. Художниця тримає їх на шафі та у серванті. Невдовзі в однокімнатній квартирі зовсім не буде місця для її витворів, адже пані Наталя не збирається покидати улюблену «лялькову» справу.
— Насправді ляльки дуже важко робити, я б назвала це каторжною працею, бо вона займає багато сил та енергії, — каже Наталя Басараб, — втім, вона приносить мені велике задоволення та позитивні емоції. Якщо картини просто розмальовую пензлем, то для виготовлення портретних ляльок я застосовую всі свої вміння. Тут я і швея, і скульптор, і художниця, і модельєр, і перукар водночас. Для того щоб костюми ляльок виходили такі, як у кіноакторів, довелося взяти кілька уроків крою та шиття. Насправді шити лялькові костюми набагато важче, ніж звичайні. Адже навіть бездоганно виліплену ляльку дуже легко зіпсувати невдалим костюмом. Щоб такого не трапилося, вибираю лише дуже тонкі тканини, а інколи одяг навіть не шию, лише приклеюю і зверху оприскую спеціальним спреєм. Знайомі та друзі, які знають про моє захоплення, приносять матеріал. Волосся лялькам роблю із шиньйонів та перук. Голову, руки та ноги ліплю із пластики, яку потім висушую в духовці. Решта «тіла» ляльки — каркас із дроту, обмотаний фольгою. Колись ляльки робила з пап’є–маше, а потім почала використовувати гіпс, втім він дуже крихкий і з ним важко працювати. Коли з’явився такий матеріал, як пластика, то перейшла на нього. Він набагато зручніший у використанні, та й ліпиться із нього легше. Обличчя розмальовую фарбами та жіночою косметикою.
За словами пані Наталі, найвайжче для неї — виліпити обличчя ляльки. Тут потрібно працювати дуже тонко, щоб лице виглядало, як живе. Інколи художниця змушена його по кілька разів переробляти. Загалом «виготовлення» однієї ляльки займає кілька місяців.
— Портретну ляльку мені найлегше робити вночі, — каже жінка, — можливо, через те, що я сова. До слова, ніколи не сідаю за роботу, коли у мене поганий настрій. Тоді все просто валиться з рук. Інколи можу на місяць відкласти роботу, а потім виліплю ляльку за три дні.
Наталя Басараб закохана у кіно, вдома у неї багато касет, а тепер і дисків з її улюбленими фільмами. Деякі вона цитує напам’ять. Тому й не дивно, що портретні ляльки — переважно прототипи її улюблених кіногероїв. Втім є і звичайні ляльки, але із незвичайними назвами, такі, як «Лист до фортуни» — це жінка, одягнена у чоловічий середньовічний костюм, яка читає листа, «Голка» — фігурка юнака, у якого берет, зашпилений великою голкою. У цій ляльці художниця хотіла відтворити людину з гострою вдачею. «Гола правда і красива брехня» — з пісні Володимира Висоцького — дві жінки, одна з яких пишно вдягнена, а інша — оголена, з розпущеним волоссям.
— Першу ляльку зробила у 1999 році, — пригадує художниця. — Ця робота захопила мене з головою. Правда, спершу були труднощі, втім, дуже допомогли поради російських художників–лялькарів. З деякими спілкуюся через інтернет і сьогодні.
Своїх прототипів кіношних героїв жінка не продає. Каже, що вони дуже для неї дорогі. Втім одну ляльку вона зробила на прохання своєї подруги.
— Цій людині я просто не могла відмовити, — розповідає художниця. — Вона йшла на день народження і не знала, що подарувати. Вирішила, що портретна лялька найбільше потішить іменинницю. Адже дуже важко підібрати подарунок людині, яка все має. Спершу я не хотіла погоджуватися на таку затію, переживала, що не зможу досягти схожості. Тим більше що цю людину я ніколи не бачила вживу. Але відступати було нікуди. Попросила подругу зробити кілька фото жінки різних ракурсах і взялася до роботи. Невдовзі лялька була готова. Слава Богу, іменинниці сподобалося. Вона просто стрибала від радості.
Сьогодні Наталя Басараб працює над виготовленням чотирьох ляльок, які б символізували чотири пори року. Фігурки вона вже зліпила, залишилося лише їх розмалювати та пошити костюми.
Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>
30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>
Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>
Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>
Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>
Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>
