Заквітчані дороги
За останні три роки Василю Рижику вдалося досягнути головного — у нього з’явилися добровільні помічники та послідовники. Хто проїжджав минулого літа трасою Луцьк—Рівне—Київ, звернув увагу на багатокілометрову смугу чорнобривців, що тягнулася від Гаразджі до кордону Волині з Рівненщиною. На тлі сірої стрічки автомагістралі вони милували око своїм розкішним буянням, до того ж цвіли аж до першого снігу. Ці тринадцять кілометрів краси він сіяв і доглядав уже з добровольцями, які відгукнулися на заклик, прочитавши про добру справу скульптора у пресі. Здебільшого це були жінки. Василь настільки захопився чорнобривцевою ідеєю, що написав навіть листа уряду. У відповідь Державна служба автомобільних доріг України повідомила: «Укравтодор» підтримує ваше прагнення щодо озеленення доріг загального користування. Для можливості опрацювання технічної та економічної реалізації такого проекту «Укравтодором» надано відповідне доручення службі автомобільних доріг у Волинській області. У разі позитивних висновків «Укравтодор» сприятиме розповсюдженню досвіду в інших областях».
Треба віддати належне дорожникам — на 13–кілометровому відрізку дороги Луцьк—Рівне—Київ вони допомогли Василеві обробити ґрунт для посіву чорнобривців. Решту зробив Рижук з однодумцями. Цікаво, а як збирається дорожнє відомство робити «позитивні висновки», щоб визначитися: чи варто в інших областях продовжувати справу волинських ентузіастів? Адже не все можна виміряти у гривнях та економічно розрахувати. Може, для початку в кількох регіонах започаткувати добре діло, підключивши студентів, школярів? Невже Україна від того втратить, якщо узбіччя забур’янених доріг, до яких у дорожників ніяк не доходять руки, прикрашатимуть смуги з чорнобривців? Насінням Василь Рижук готовий поділитися безкоштовно.
— Головне в людини — серце, чисте, відкрите, яке тягнеться до світла. У скульптора Василя Рижука — воно саме таке, — каже лучанка Людмила Наземцева. — Недарма друзі тепло називають його самого Чорнобривцем. Як важливо підтримати його справу! А для цього потрібно, щоб людська думка була не лише про те, де взяти, а й про те, як віддати. Звичайно, 13 кілометрів засіяти самому — це було б заважко. Тому й відгукнулися його однодумці. Сіяли, прополювали чорнобривці з радістю, від душі. Усміхались очі й серце, бо долучились до справи, від якої перехоплювало дух. Василева мрія перетворювалася у дійсність. Чи варто говорити про велике, якщо не навчишся робити мале? Хай кожен посіє біля домівок чорнобривці, айстри, ромашки, посадить лілії, троянди. І розквітне в душі сонячне насіння. І захочете вкласти краплину своєї душі в те, що робить Василь Рижук, не вимагаючи нічого навзаєм.
«Насіння у мене вистачить»
Нещодавно, у грудні, Василь Рижук потрапив до Книги рекордів України за найдовшу композиційну доріжку з квітів. За 10 років він насіяв чорнобривців загалом на 119,5 кілометра на трасах Луцьк—Горохів—Львів та Луцьк—Рівне—Київ. Зібрав 453 кілограми насіння, з них 215 — роздав людям.
Днями Василь зателефонував мені і не міг стриматися від емоцій, що аж вихлюпувалися з нього:
— Я щойно повернувся з Трускавця, де був на концерті Каті Бужинської. Подарував її скульптуру і виніс на сцену мішок насіння чорнобривців, пов’язаний помаранчевою стрічкою. Так за насінням така черга вишикувалася, як у війну по хліб! Багато міських голів, які були на концерті, просили їм віддати цей мішок. Я ж роздав свої візитки, адже насіння у мене вистачить, було б тільки бажання квіти сіяти. У гості в різні міста мене запрошували. Будемо далі пропагувати наші чорнобривці.
Хтось подумає — дивак. Задарма свій час витрачає та нерви. Бо за свої квіти Василь готовий у порошок стерти. Так було, коли тракторист на горохівській трасі покропив чорнобривці отрутою, обробляючи посіви. Просто злегковажив, міг не зачепити квіти, а не доріс до усвідомлення того, що це не просто краса, яка радує око, а теж чиясь праця. Рижук мріє про той час, коли в кожному українцеві прокинеться, врешті, національна гордість, щоб ми стали європейцями в усьому. Але якщо самі в собі не зробимо цю Європу — то цього не зробить за нас жоден інвестор і добродійник. Для початку треба бур’яни виполоти вздовж доріг і в душах...