Одного дня я дала обітницю мовчання (є така духовна практика у християнстві та інших релігіях світу). Вирішила помовчати, аби відчути і зрозуміти: що це дає для душі й тіла. Переконалась на власному досвіді: дає дуже багато. Це просто окрема тема для розмови. Але один аспект не можу обминути. Отож мова піде про...мову. У ту мить, коли мовчиш (особливо під кінець дня), глибоко усвідомлюєш, яким даром усіх нас нагородив Творець. І як ми, не замислюючись, нехтуємо ним щодня: коли когось ображаємо, підвищуємо голос, коли зриваємось і переходимо на крик... Без мови ми ж ніхто... Добре, що того дня мене виручав папір і ручка, бо були такі кумедні ситуації, коли мою мову жестів домашні не розуміли. Тоді я ще раз для себе назавжди усвідомила, який великий дар нам дав Творець, створивши писемність. От тільки чи все це ми насправді глибоко усвідомлюємо й розуміємо?

«Такої красивої ялинки давно вже у нас не було», — запевняють коростенці, прогулюючись повз святково прибране новорічне дерево у центрі свого міста. Однак розкішна, вища за п’ятиповерховий будинок, красуня — далеко не лісова — виросла у сусідньому з Коростенем селі, у садибі селян. Власники новорічної окраси міста не давали дозволу місцевим комунальникам зрубати її — сімейну реліквію, батьківську ялинку, місцеві комунальники зрізали й установили попри бажання її господарів. Тепер ображені коростенці збираються судитися з місцевою владою.