«Я воскрес, щоб із вами жити»

Восьмого січня поету Василю Симоненку виповнилося б 75 років. На жаль, тонкому лірику й палкому патріотові України судився короткий вік. У вічність він пішов ще 28–річним, залишивши українцям самобутній і зрілий поетичний спадок. У день його народження на ювілейному вечорі в обласному драмтеатрі черкащани «розмовляли» з Василем Симоненком його віршами. Зі сцени проникливо звучали слова поета — «знов листа мені прислала мати», «я воскрес, щоб із вами жити», «загруз я по серце у землю в’язко», «де  зараз  ви,  кати  мого  народу?», «ти  знаєш,  що  ти  —  людина?».

Василя Симоненка черкащани вважають своїм земляком. Хоча він народився у сусідній Полтавщині, але працював у газетах «Молодь Черкащини» та «Черкаська правда». На черкаській землі він написав свої найкращі вірші, тут живуть його друзі та колеги, тут його пам’ятають і шанують. І не лише за талановиту поезію, а й за національну самосвідомість, котра була визначальною для поета. Тож на вечорі пам’яті поета голова обласної організації спілки письменників України Григорій Білоус запропонував оголосити цей рік на Черкащині роком Василя Симоненка. Його ім’ям в обласному центрі вже названо вулицю та бібліотеку, коштом облдержадміністрації видано повне зібрання творів поета, в обласному краєзнавчому музеї створено експозицію, а в обласній газеті «Черкаський край» — літературно–мистецьку кімнату. Вже 15 років поспіль на Черкащині діє щорічна літературна симоненківська премія «Берег надії», лауреатами якої стали 24 літератори не лише з Черкащини. Цього року до ювілею поета коштом Черкаської облдержадміністрації виготовлено нагрудні знаки для лауреатів цієї премії, і їх на вечорі пам’яті Симоненка вручив усім колишнім і теперішнім лауреатам черкаський обласний голова Олександр Черевко. При цьому він зазначив, що «якби Василь Симоненко був сьогодні живим, то він обов’язково був би серед творців незалежної і самостійної України». Черкаський очільник також пообіцяв, що спорудження пам’ятника Василю Симоненку в Черкасах обласна влада бере під свою опіку, чим викликав у залі схвальні оплески. Оскільки трохи не двадцять років поспіль черкаська міська влада так і не спромоглася звести пам’ятник поету.

«Я нерідко думаю про те, яким би був тепер Василь Симоненко? Може, таким, як Драч чи Павличко. У молоді літа ми були просто товариші, і я не розумів, що поруч зі мною — такий геніальний поет», — каже «УМ» черкаський журналіст Микола Сніжко, котрий працював із Василем Симоненком у «Молоді Черкащини» і був його другом. Пан Микола пригадує, як свого часу Василь Симоненко врятував його від звільнення. Сніжко починав працювати коректором, і в його чергування верстальник переплутав кліше — замість фото Хрущова та Гагаріна поставив сцену з балету. Коректор цього не помітив і відправив сторінку редактору на підпис до друку. За такий «ляп» Сніжка збиралися звільняти, але його відстояв Симоненко. Василь Андрійович, каже Сніжко, був сміливою й мужньою людиною не тільки у своїх віршах, а й у житті...