Небезпека, про яку часто говорять, стає звичною. Інформація про зростання туберкульозних захворювань теж викликала занепокоєння загалу лише спочатку. Але попри нібито «буденність» хвороби, вона не стає менш загрозливою. Статистика твердить: щодня в Україні у вісімдесяти двох людей вперше встановлюють цей діагноз, тридцять осіб помирають від туберкульозу. На Сумщині фіксують щодня три випадки захворювання та одну смертельну жертву палички Коха.
Якщо порівняти з загальноукраїнською картиною, то ситуація на Сумщині виглядає справді значно оптимістичніше. За останні п'ять років у державі число захворювань на сто тисяч населення зросло з 55,2 до 75,6; в області таке зростання складає менш ніж чотири статистичних особи. Втім виконуюча обов'язки головного лікаря обласного протитуберкульозного диспансеру Людмила Скопюк бачить і проблемні її моменти. Скажімо, за іншими показниками — флюорографічного обстеження, область відстає від загальноукраїнського числа.
Основні причини цього дві. Перша — наша неосвіченість. Скільки б не пропагували вчасне обстеження, ми живемо за принципом очікування смаженого півника, який має клюнути нас у тім'ячко. До речі, виявляє флюорографія не лише туберкульоз. Будь-які відхилення від норми помітні на знімкові. Таким чином людина попереджає й інші хвороби, скажімо, онкологічні.
Існує ще один фактор неосвіченості — страх частини людей щодо шкідливості флюорографії. Його Людмила Скопюк коментує з посмішкою: кількість опромінення, яке отримується при знімкові, таке, як при двогодинній прогулянці київським Хрещатиком.
Ще одна причина нижчого, ніж середній, показника флюорографічних обстежень — недостатність флюорографів. З тридцять одного стаціонарного апарату, що є в області, шістнадцять експлуатують уже понад п'ятнадцять років, тому вони часто виходять з ладу. З семи пересувних флюорографів, які обслуговують сільську місцевість, нормально діють лише три, інші теж пережили свій вік. Обладнання це досить дороге, і за сьогоднішньої безгрошової ситуації в охороні здоров'я є чи не розкішшю. Але насправді нею не є, тому в обласній програмі боротьби з захворюванням на туберкульоз передбачено придбання кількох апаратів.
Спілкуючись із Людмилою Скопюк та сумським міським фтизіатром Євгенією Гелюх, відзначаємо ще одну тривожну тенденцію. Виявляється, висококваліфікований загін фтизіатрів області помітно старіша: більше половини їх уже переступили пенсійний вік. А от молоде поповнення у цю галузь медицини не рветься. Чому? Фах цей серед медиків не вважається престижним. Попри п'ятнадцятивідсоткову добавку до платні, більшу відпустку та менший пенсійний вік не кожен може витримати навантаження професії. Бо хоча туберкульоз не обминає і цілком благополучних та заможних людей, а все ж переважна кількість хворих — із категорії асоціальних. За даними цього року, серед тих, у кого хворобу виявлено вперше, найбільша частка — понад тридцять сім відсотків — це непрацюючі працездатного віку. А найскладнішим, з точки зору лікування, є туберкульоз, який серед фахівців отримав назву «тюремний». Бо «форма» ця належить до найбільш запущених. Специфічні пацієнти переважно свідомо ігнорують чи, швидше, вдаються до імітації лікування. Це, на їхню думку, продовжує термін перебування в лікувальному закладі, де, зрозуміло, комфортніше, ніж у «зоні». Що такий підхід скорочує їхнє перебування взагалі на цьому світі, вони думати не хочуть.
Утім чи не кожному з нас варто подумати, чи все він робить, аби не потрапити під болючий удар палички Коха?