Революція Різдва

Людство деградує, розвивається чи стоїть на місці? На це запитання різні особистості і різні релігії відповідають по–різному. Хто з нас не мав думки, що «колись люди були кращі, духовніші, чутливіші»? І це при тому, що «незрозумілий» ще й досі безумовний альтруїзм понад дві тисячі років тому ввійшов не просто в норму людського життя, а у віру. Сповідників християнства перестало лякати потойбіччя, майбутнє уже не вважалося «царством долі», яку можна задобрити чи обтяжити. Усвідомлення і любов виправляли будь–які помилки. Мертві, живі й ненароджені різних народів, рас та історичних епох, — розумні й нетямущі, успішні й не дуже — з’єдналися в єдиній спільноті, де все взаємопов’язане і кожен є даром для іншого. Це почалося з народження Дитятка «не від світу цього» в убогій печері на Святій землі у Віфлеємі.

Хліб життя

Навіщо приходило у світ Дитятко, якщо людство напозір вироджується, тоне у гріхах, задихається в тем­ряві? Навіщо ми щороку відзначаємо Різдво, згадуємо про темну віфлеємську печеру (освітлену спершу зіркою з неба, а потім зсередини — сяючим Немовлятком), пастушків з ягнятами і трьох величних царів, що припали навколішках до годівниці для худоби? Чому Христос народився «серед бидляти»?

Християнські богослови пояснюють, що після «подвигу» біблійного Адама Божа сила перестала діяти в самій людині, людина відреклася від свого Джерела і отримала «повну самостійність», пішла «на власний хліб». Божа сила відтоді могла діяти на людину лише ззовні. Хоча людина, за задумом, є богоподібною, бо створена за образом Божим і мала б стати Його подобою. Тобто, беручи з Нього приклад, набувати схожості з ним аж до повного преображення–обоження. Після «вигнання з раю» лише диво могло повернути людині цю здатність, а разом з нею — вічне життя.

Видить Бог,

видить Сотворитель,

Що весь мир погибає —

Архангела Гавриїла

у наш світ посилає,

— мовиться у колядці. Цей Божий вісник прийшов у Назарет до Марії, і вона погодилася прийняти Спасителя у своє лоно. Час приходу Христа залежав, як не дивно, від людської волі. Марія стала «новою Євою», а її Син — «новим Адамом», започаткувавши нову еру людства. У колядці співається:

Небо і земля

нині торжествують,

ангели й люди

весело празнують!

Небо і земля знову разом, поєднані Любов’ю. Людство отримало новий хліб — усі християни єднаються ним у Святому причасті. А в «печеру» — серце кожного, хто приймає Христа, приходить світло, що дивним чином змінює наше життя, думки і навіть наш зовнішній вигляд.

Еволюція свідомості

А все–таки, людство деградує чи має поступ? Категорію «розвитку» у психології та християнській антропології дослідила російський психолог Марія Миронова. Деградація світу насправді є, але це не основний процес. Людина і світ оновлюються і преображаються Богом. Деградації протистоїть поступове наповнення благодаттю через посередника, людину–християнина. У цьому — покликання людини до співпраці з Богом і замисел Бога про людину. Причому людина має зробити вибір сама. Бог постійно «працює» зі світом і життєвим шляхом кожної людини, змінює його, утім ці зміни мають найбільшу силу, коли людина усвідомлено обирає для себе дорогу духовного преображення.

«Господь довготерпить людську історію для того, щоб люди змогли спастися. Підготування людини і людства до спасіння і є сенсом історії, і це підготування не є зовнішнім: нам не потрібно збирати валізи і навіть будувати новий ковчег, ми маємо підготувати свою душу, — пише пані Миронова. — Це підготування може бути назване розвитком душі». Інакше історичний шлях виглядає суцільною карою Господньою. Але, як зазначав святий Василій Великий, «Бог преобразує зло, приводить до кращого, щоб воно, преставши бути злом, прийняло в себе достоїнства добра».

Ще років сто тому людське суспільство тримала, передусім, традиція. Нині широкі інформаційні можливості сприяють пізнанню і «перемішуванню» різних традицій або ж не прийняттю жодної з них. Люди все більше схиляються до індивідуалізму, і навіть коли слідують якійсь традиції, то роблять свій вибір свідомо. «Традиції — це спосіб втримати у цілісності тіло народу і його внутрішню суть, — зазначає протоієрей Іван Рибарук, парох села Криворівня на Гуцульщині. — Не слід робити з традиції ідола». Мислячі істоти перестають бути «твар’ю безсловесною», вони мають особисту думку. Чим самостійніша людина, тим вірогіднішою є її відмова від Бога. І тим ціннішим є вибір такої людини на користь Нього. До того ж, свідоміша людина і до власних інстинктів ставиться інакше.

Вибір альтруїзму

Християнство створило особливу систему творення подружніх пар та виховання дітей. Поняття «сотворіння» людини починається задовго до народження дитини і не має завершення, бо переходить у сотворіння, яке чинять наступні покоління. Нещодавно японські вчені дослідили, що здатність людей до чесних, безкорисливих і благородних учинків проявляється в людях не у результаті придушення власних егоїстичних поривів, а внаслідок особливостей певної ділянки мозку. Вчені довели, що благородні люди мають вроджене почуття відрази до несправедливості. Утім з’ясувалося, що такої здатності можна набути і в дитячому та підлітковому віці, коли мозок ще активно розвивається.

Психолог Анатолій Протопопов у своїй праці «Трактат про любов, як її розуміє жахливий зануда» розповідає про вроджені особливості людей — ранговість (ставлення до кар’єри й соціального статусу) і примативність (міра впливу інстинктів чи здатності до свідомих вчинків). Висока примативність спричиняє посилення егоїстичних мотивів, а одним зі способів підняти власний ранг є приниження оточуючих. Утім жіноча стать, керуючись інстинктами й емоціями, обирає в партнери переважно високопримативних і високорангових. Позашлюбні діти — переважно нащадки «яскравих самців». Це, ясна річ, не сприяє генетичному процвітанню альтруїзму і благородства у суспільстві. «При тому, що зниження примативності — явно генеральна лінія еволюції homo sapiens, такі (низкопримативні. —Авт). люди не завжди прихильно сприймаються оточуючими, — пише Протопопов. — Їх вважають нудними... І навпаки, високопримативна людина, що «ведеться» на голос своїх інстинктів, може сприйматися як яскрава, цікава особистість, хоча практичне контактування з нею спричиняє чимало клопотів». Такі якості як доброта, порядність, чесність визнаються ознаками культурної людини, однак з «первісно–общинних» позицій — є знаком низького рангу в ієрархії. Живучи інстинктами, людство дрейфує назад, «у стадо».

Християнські духовні практики навчають докладати зусиль до перетворення в добро власних бажань та природних потягів. Потужні інстинкти на кшталт хіті, ворожості до чужинців чи жадібності ми можемо переспрямувати на Любов. Вірогідно, Немовлятко прийшло у наш світ понад 2000 років для того, щоб навчити нас чинити такі дивні, добрі справи.

ВІТАННЯ

Вселенський патріарх Варфоломій І:

— Небо і земля сьогодні з’єдналися через народження Христа. Сьогодні Бог на землю прийшов, і людина до небес підноситься... Через втілення, вочоловічення Слова, спасіння людського роду має силу здійснитися. Ті, хто вірять в Ісуса, живуть життям згідним Його віри, згідним заповідей та вчення Ісуса в його цілості, уже піднесені до божественного життя і стають друзями та причасниками Бога!.. Різдво Христове широко відкриває двері охристовлення і обоження людини по благодаті. Тому, в цей знаменний день спасіння, «всяка твар в радості проводить свято, і небеса з нами радуються».

Патріарх Київський і всієї Руси–України Філарет:

— ...У це велике свято Різдва Христового подякуймо Богові за всі Його милості до нас, за радості і скорботи. Будемо благати Христа Спасителя, щоб Він благословив нашу Українську державу в новому, 2010, році, весь український народ, дарував нам мир, злагоду, єдність і здоровий глузд, щоб ми керувалися в житті любов’ю до Бога, до ближніх і до України, ходили дорогами правди і не збочували на криві шляхи. Нехай світлосяйне проміння Різдвяної зірки осяє наші душі й серця світлом правди, миру і любові!

Блаженнійший Любомир, патріарх УГКЦ:

— Уже більш як дві тисячі років тому у селищі Віфлеємі, що у Палестині, народився Господь, Бог і Спас наш Ісус Христос. Це була надзвичайна подія, бо сам Бог — Творець і Володар Всесвіту — воплотився, прийняв людську природу, став одним із нас... Своїм хрещенням Він освятив води і весь світ, а своєю смертю подолав смерть, — те, чого всі люди найбільше бояться. Своїм життям, своїм навчанням і своєю діяльністю Він показав, хто насправді є Паном і Володарем Всесвіту, «все бо від Нього, через Нього і для Нього. Йому слава навіки» (Рим. 11, 36). Ми, дорогі у Христі, стоячи біля Ісусових ясел у цей святковий час, повинні скласти Богові велику подяку, бо все, що ми маємо — життя, довкілля, наше спасіння, — є Божим даром для нас... У цей святий час стараймося збагнути, що усвідомлення правди, що все, що від Бога походить, є добрим, є вже саме в собі ще одним великим даром Пресвятого Всевишнього Бога.

Архієпископ Харківський і Полтавський УАПЦ Ігор:

— ...У ці урочисті різдвяні дні особливо відчутно, як наполегливо Христос продовжує прямувати до кожного з нас, аби вивести з нетрів ілюзорних світів на світло євангельської дороги — дороги повернення до Едему. Господь, прийнявши тіло безпорадного Немовлятка, відкриває перед нами вічну радість простоти, щирості, довіри, відкритості. Він очікує від нас мудрої рішучості до зустрічі, кличе нас вийти з наївної схованки за смоковним листям людських амбіцій. Виявляючи Господню всюдисутність, ми відкриємо через Нього й себе — своє справжнє єство у світлі природньої краси створеного Богом світу. А тоді в Христовому Різдві ми побачимо своє власне народження для вічності.