Одного разу Дмитрові Лаленкову приснився сон. Начебто він помер: вінки, траурна церемонія, якась жінка з трагічним підвиванням у голосі читає епітафію, перераховує нагороди, фільми... І резюмує: цей артист залишиться в пам’яті як актор кіно і другосортних телесеріалів. «Я аж обурився в труні, — не без гумору переказує свої враження від побаченого уві сні Лаленков. — Чуєш, що значить другосортних, наче бувають першосортні телевізійні серіали!» Такі сни сняться на довге життя. А серіалів у житті Дмитра і справді вистачає: в його машині — паперові гори сценаріїв, паралельно актор знімається в кількох «мегасерійках»... До цієї складової своєї професії він ставиться по–філософськи. Мовляв, є романи Толстого, а є щоденна газета, яку також потрібно видавати. Хоча і без «романів Толстого» Лаленков обійтися не може. Нещодавно він дебютував на сцені Театру драми і комедії, зігравши Плечового у виставі «Граємо Чонкіна». Після чого мистецька громада полегшено зітхнула: нарешті після багаторічної перерви цей цікавий актор знову повернувся в театральну обойму.